Тепер моя - Ханна Еванс

 - Ти красиво танцюєш. Дозволиш скласти тобі компанію?

Помічаю, як до Емілі приєднався Остін.

Не те, щоб Алекс був мені неприємний. Цей чоловік красивий і харизматичний. Та мене пожирають дивні відчуття, ніби я зраджую когось і знаю кого. Та це, не так. Я нічого не винна Аланові, це він мене змушував. Тільки чомусь із совістю домовитися не виходить. Відчуваю, що це не правильно і все.

Від цих думок, алкоголь потрохи вивітрюється. Я починаю розуміти, що роблю і зупиняюся.

 - Вибач Алекс, я втомилася.

 - Звичайно, розумію.

Він бере мене за руку. Від шоку зупиняюсь, але Алекс не розгубився.

 - Пішли давай, ти ж втомилася!

Ми йдемо за столик. Відчуваю на собі холодний погляд, який морозом обливає моє тіло.

 - Змерзла? Ти вся тремтиш.

 - Та ні, все нормально.

 - На ось, тримай.

Накидає знову свою куртку. Бачу, як Бетані злиться і навмисно скидає свій стакан на землю.

 - Ой, я випадково. Алекс, ти не міг би принести мені інший?

 - Звичайно.

Він йде до бару, а вона підсідає до мене.

 - Послухай дівчинко, він мій! Якщо ти не хочеш вилетіти з універу, краще забуть про нього.

Це бачить Емілі і швидко перериває нашу бесіду.

 - Олівія, пішли зі мною у дамську кімнату.

Хапає за руку і тягне вбік.

 - Я ж тобі казала, не зв'язуйся з нею! Вона сильно помішанна на ньому. Алекс непоганий хлопець. Він не такий, як інші, правильний. Тільки через Бетані, особисте життя в нього не складається.

Заходимо у туалет, як до Емілі телефонують.

- Олівія, ти йди, а я зараз підійду.

Підходжу до дзеркала і дивлюся на своє відображення. 

Для чого, мені це все? Я не боюся Бетані. Просто, мені це не потрібно. Все, досить, час додому.

Виходжу у коридор, як біля мене виникають двоє чоловіків, напідпитку.

 - Красуня, ти кудись поспішаєш? Може познайомимося?

 - Не хочу я, ні з ким, знайомитися! Набридло вже, відійдіть!

Вони мене зупиняють. Навкруги гучна музика. Навіть, якщо кричати у весь голос, ніхто мене не почує. Один хапає за руки, а інший, закриває рота і тягнуть десь у бік, в якесь підсобне приміщення. Мені хочеться кричати, але не можу видертися, вони міцно тримають. Я ридаю, як скажена. Хоча звук виходить тихим і писклявим.

 - Не кричи, красуня, ми тебе не скривдимо!

 - Звичайно, лише трохи розважимося...

   На цьому поки, що все. На жаль, дуже часто вимикають світло, це заважає вчасно викладати нові глави. 

До того ж, мій малий захворів, а тоді і я. Сподіваюся, що найближчим часом, нам стане легше і я далі писатиму. 

Дякую за розуміння. Ваша Ханна❤️