Тепер моя - Ханна Еванс

Олівія

Зрада - то одне з найтяжчих випробувань у житті людини. Чому? Мабуть, через те, що зраджують нам ті, від кого ми того не чекаємо, а саме важливі і дорогі нам люди... А особливо важко, коли - це людина, яку ти любиш, на яку рівняєшся і якій віриш більше, ніж собі. Така людина не тільки зруйнувала моє життя, а й знищила віру у щось хороше і прекрасне. І це - мій батько...

Я Олівія Адамс, мені 19 років. У мене темно - коричневий колір волосся, зелені очі і тендітна фігура. Навчаюся в Стенфордському університеті у школі бізнесу. Навчатися сюди, мене відправив мій батько, Вільям Адамс. Сам він мешкає у Техасі. У нього там свій бізнес. Про деталі якого, я нічого не знаю.

Живемо ми з ним удвох. Мама померла під час пологів. Тому, він для мене найближча і найдорожча людина у світі. Батько замінив мені обох батьків. Я все роблю для того, щоб він мною пишався.

У нас приватний будинок з охороною і хатньою робітницею. Крім навчального закладу, який він мені обрав, в мене все, як у простих студентів. Звичайний смартфон, одяг теж простий, не брендовий. Видає лише автомобіль, марки Audi A4 - чорного кольору. Який подарував мені батько на 18 - річчя.

Прокидаюся недільним ранком, на годиннику друга година дня. У мене є лише один день, коли я можу виспатися. Тому, що весь мій час займає навчання. Тягнусь до телефону і бачу вісім пропущених від батька. Швидко зриваюся і телефоную. Лунає декілька гудків і чую по той бік.

 - Алло, доню! 

 - Пробач тату, я спала, а телефон стояв на беззвучному.

 - Гаразд, нема часу на ці дрібниці. Швидко збирай речі і приїжджай. Ми маємо серйозно поговорити.

У мене аж ноги затремтіли. Таким серйозним, я його давно не чула.

 - Добре тату, скоро буду.

Він перший кидає трубку. Я швидко беру сумку і збираю найнеобхідніше. Поспіхом вибігаю із квартири, яку придбав мені батько і вирушаю до своєї машини. На наступний день, приїжджаю додому. Вся замучена і невиспана відправляюся у будинок. Батькові вже повідомили, що я прибула і він виходить до мене на зустріч. Спочатку повідомляє, що нічого страшного не сталося, а далі йдемо у його кабінет.

 - Доню, ти вибач, що відриваю тебе від навчання, але маю з тобою дещо обговорити.

Спочатку питає про мої справи, з якоюсь байдужістю на обличчі. А потім встає і підходить до вікна. За яким, чую звук прибувших машин. Пізніше, він просить мене підійти. Я вдивляюся у картину, яка привернула увагу батька.

Біля нашого будинку зупинилося дві машини. З однієї вийшло два охоронці і чоловік років 60 - ти. А пізніше ще двоє, напевно теж охоронці. По них не зрозуміти, бо всі в темних брюках і піджаках. Лише старший чоловік відрізнявся, він точно не може бути охоронцем.

 - І що?

 - Це твій наречений, доню.

Як ні в чому не бувало, каже батько. 

У мене шок.

 - Як це...? Що? Батьку, скажи мені, що ти так жартуєш?!

 - Ні, це не жарт, Олівія! Вибач, але тобі доведеться вийти заміж за цього чоловіка.

Раптом у мене темніє перед очима. Від втоми і шоку, відчуваю сильну слабкість. А далі темрява...

Вітаю вас у своїй книзі.

 Буду дуже вдячна за зірочки та коментарі) 

Ваша, Ханна❤️