Двійник - Тесс Геррітсен

Переступивши поріг «Землі і моря», Мора побачила ще одну безлюдну рецепцію. Хоч хтось у цьому містечку сидів на своєму робочому місці? В офісі пахнуло сигаретами — на столі стояла повна недопалків попільниця. На стінах була розвішана реклама будинків фірми, деякі знімки сильно пожовкли. Ринок нерухомості тут, очевидно, був не надто жвавий. Переглядаючи пропозиції, Мора побачила майже розвалений сарай (ІДЕАЛЬНИЙ ДЛЯ РОЗВЕДЕННЯ КОНЕЙ!), будинок із проваленим ґанком (ІДЕАЛЬНИЙ ДЛЯ ЛЮБИТЕЛЯ МАЙСТРУВАТИ!) і знімок дерев — самих лише дерев (ТИХО Й ЗАТИШНО! ІДЕАЛЬНЕ МІСЦЕ ДЛЯ БУДИНКУ!). Їй стало цікаво: чи було тут узагалі щось не ідеальне?

Вона почула, як відчинилися задні двері, і, розвернувшись, побачила чоловіка з мокрим кавником, який він опустив на стіл. Чоловік був приземкуватий — нижчий за Мору, голову мав квадратної форми, із коротко стриженим сивим волоссям. Одяг у нього був завеликий, рукави сорочки та холоші підкочені, наче він убрався у велетневе дрантя. Брязкаючи ключами на поясі, він підкотився привітатися з Морою.

— Вибачте, треба було кавника помити. Ви, певно, доктор Айлс.

Голос заскочив Мору зненацька. Хоч і хрипкий, — безсумнівно, від усіх тих сигарет у попільниці, — він був явно жіночий. Тільки тоді вона помітила під мішкуватою сорочкою опуклість грудей.

— Ви… це з вами я зранку говорила? — перепитала Мора.

— Брітта Клозен. — Потиск рук був коротенький, але серйозний. — Гарві сказав мені, що ви вже в місті.

— Гарві?

— Мотель «Вид на затоку», далі дорогою. Він мені зателефонував, сказав, що ви вже їдете. — Жінка замовкла, пильно оглянула Мору. — Що ж, показувати документи нема потреби. Дивлячись на вас, одразу зрозуміло, чия ви сестра. Хочете поїхати до будинку зі мною?

— Я їхатиму в авто за вами.

Міс Клозен перебрала ключі на поясі, удоволено буркнула.

— От він, Скайлайн-драйв. Поліція з ним уже закінчила, думаю, можна вас туди провести.

Мора їхала за пікапом міс Клозен дорогою, що раптом вивернула далі від берега й піднеслася вгору обривом. Поки вони піднімалися, час від часу вона бачила берег; вода вже сховалася під товстою ковдрою туману. Містечко Фокс Гарбор зникло в тумані внизу. Попереду несподівано спалахнули гальмівні вогні міс Клозен — Мора ледве встигла вдарити по гальмах. Її «Лексус» ковзнув мокрим листям і зупинився, поцілувавши бампером знак «ПРОДАЄТЬСЯ» компанії «Земля і море», вкопаний у землю.

Міс Клозен визирнула у вікно.

— Гей, у вас там усе добре?

— Усе гаразд. Вибачте, я була неуважна.

— Так, цей останній поворот може заскочити. От вона — доріжка до будинку, праворуч.

— Я їду за вами.

Жінка коротенько засміялася:

— Тільки не дуже близько, гаразд?

Ґрунтова дорога була так густо обсаджена деревами, що Морі здавалося, ніби вона їде крізь тунель у лісі. Дорога різко обривалася, виводячи до невеликого обшитого кедровими дошками котеджу. Мора припаркувалася біля пікапа й вийшла зі свого «Лексуса». Якусь мить просто стояла серед просіки, у тиші, і дивилася на будинок. Дерев’яні сходинки вели до накритого ґанку, на якому в безвітрі нерухомо висіла гойдалка. У маленькому тінистому садку боролися за життя наперстянки та лілії-одноденки. Здавалося, що ліс тисне з усіх боків, і Мора відчула, як прискорилося її дихання — наче вона була замкнена в маленькій кімнаті. Наче саме повітря було надто тісне.

— Тут так тихо, — мовила вона.

— Так, далеко від містечка. Саме тому цей пагорб такий цінний. Бачте, бум на нерухомість буде рухатися саме сюди. За кілька років уздовж усієї цієї дороги стоятимуть будинки. Зараз саме час купувати.

Мора так і чекала, що вона додасть «тому що тут ідеально».

— У мене тут по сусідству розчищають ділянку під будинок, — сказала міс Клозен. — Коли ваша сестра в’їхала сюди, я вирішила, що саме час готувати інші ділянки. Бачиш, що хтось один тут живе, і все запускається. Скоро вже всі хочуть мати будиночок десь тут.

Вона задумливо глянула на Мору.

— То що ви за доктор? Лікар?

— Патологоанатом.

— Це що таке? У лабораторії працюєте?

Ця жінка почала її дратувати, і Мора вельми грубо відповіла:

— Я працюю з мерцями.

Схоже, ця відповідь анітрохи не збентежила агентку з нерухомості.

— То, певно, за графіком працюєте. Маєте вихідні. Вас може зацікавити місце для літнього відпочинку. Знаєте, на сусідній ділянці вже скоро можна буде будуватися. Якщо ви колись думали про те, щоб завести літній будинок, — саме час, дешевше не буде.

То он воно як, лишитися наодинці з людиною, яка продає нерухомість.

— Мене це не цікавить, міс Клозен.

— А. — Жінка видихнула, тоді розвернулася й ступила на ґанок. — Ну, тоді заходьте. Якщо ви вже тут, скажете мені, що робити з речами вашої сестри.

— Я не впевнена, що маю таке право.

— Я все одно не знаю, що ще з ними робити. Точно не хочу платити за зберігання деінде. А якщо вже надумаю колись продати будинок, чи хоч здати, мушу забрати з нього все. — Вона перебирала ключі, шукаючи потрібний. — Я опікуюся орендою більшості нерухомості в місті, і цей непросто було здати. Знаєте, ваша сестра підписала договір на півроку.

Мора спитала себе: «Невже смерть Анни значить для неї тільки це? Тільки відсутність орендної платні й потребу шукати нового пожильця?» Їй не подобалася ця жінка з її брязкотом ключів та корисливим поглядом. Королева нерухомості Фокс Гарбор, яку, схоже, турбували лише щомісячні чеки.

Нарешті міс Клозен відчинила двері.

— Заходьте.

Мора ступила всередину. Хоча вікна у вітальні були великі, близькість дерев та пообідня година наповнювали будинок тінями. Вона побачила темну соснову підлогу, потертий килим, продавлену тахту. Усю кімнату обвивали зелені лози на вицвілих шпалерах, ще сильніше душачи Мору.

— Він повністю вмебльований, — завважила міс Клозен. — Зважаючи на це, я дала їй хорошу ціну.

— Скільки? — запитала Мора, дивлячись із вікна на стіну дерев.

— Шість сотень за місяць. Могла б отримати вчетверо більше, якби дім стояв ближче до води. Але чоловік, який його збудував, цінував приватність. — Міс Клозен поволі оцінююче оглянула кімнату, наче тривалий час по-справжньому не бачила її. — Я здивувалася, коли вона зателефонувала та спитала про це місце, бо тоді були вільні інші будинки, на узбережжі.

Мора розвернулася до неї. Світло дня вже згасало, і міс Клозен стояла в