Знову твоя - Катя Кірініна

– Яке до біса весілля, Юль? - Кирило сильніше обіймає мене і важко видихає. - З того часу, як ти поїхала я збирав себе по шматках, щодня думав про тебе, сердився, що сторінку видалила, а номер телефону так і не залишила.

Ненавидів тебе, що кинула мене навіть не порозумівшись.

Він замовкає і лише сканує моє обличчя.

– А як же Стася? - все ж, наважуюсь запитати, це важливо, ну не з'ясовувати ж стосунки він приїхав?

– Ми розійшлися, я не зміг би одружитися з нею.

– Але ти її любиш, вона сама мені все розповіла, і за жінок, і те, що ти нагулятися ніяк не можеш і це все було швидкоплинна слабкість?

– А ти їй так легко повірила. Малолітці, яка добивається свого і готова була йти трупами.

–  Але ти сам поїхав до неї! - кричу на нього і штовхаю в груди. - Як можна було не повірити, коли вона була така переконлива?

– Тому, що готельний комплекс, в якому ми були – мій. Вона побачила нас там і все перевернула на свою користь.

– Звідки ти знаєш?

– Після того, як я повернувся в будиночок і не застав там тебе, я був такий злий, що розірвав наші стосунки. Вона у пориві гніву видала весь свій план. Стася знала про тебе, надто твоє ім'я було на слуху, щоб не напружитись.

– Не розумію ... вона все зробила спеціально?

– Так, дурненька, тільки я надто пізно все це зрозумів. Але...

– Чекай, якщо вона все тобі розповіла, чому ти не приїхав раніше? - все це в голові не вкладається, знав і сидів чекав, доки Сініцин зателефонує, цілих два місяці чекав?

– Тому, що Юля, ти не дочекалася мене, тихо поїхала, я вирішив, що ти повернулася до чоловіка, - Кирило торкається кінчиками пальців до моєї щоки й сумно посміхається. - Я зробив тобі боляче, вибач мені. Але я завжди любив тільки тебе одну, стосунки зі Стасею були як запасний аеродром. Мені неприємно це говорити, але я просто за допомогою неї хотів колись тебе забути, а потім уже прив'язав її до себе. Я не зміг покинути її, коли вона сказала, що їй дуже погано. Пробач, мені треба було тоді все тобі сказати, але я боявся, що ти помстишся мені й поїдеш у будь-якому випадку, до чоловіка.

Я недовірливо примружилася.

– Ти порвав із нею?

– А як інакше? Я люблю тебе, все одно не зміг би жити з нею.

Любить. Господи, як і раніше, любить. Хвиля тремтіння проходить через моє тіло.

– А як дізнався де я живу? Знову Борька?

Кирило заливисто сміється і взявши мене за руку веде до дитячого майданчика, де грає моя старша дочка.

– Ні, на цей раз зв'язки приєднав. Як дізнався, що ти розлучаєшся і чекаєш від мене дитину, зрозумів одну річ.

– Яку? - зупиняюся і чекаю на відповідь.

Кирило зробивши глибокий подих, глянув мені у вічі.

– Що нікуди вже не дінешся. Що ти моя, відколи побачив тебе в шкільному коридорі. Нехай у нас ідіотська була перерва, але більше я тебе нікуди не відпущу. Я більше жодного дня без тебе не винесу. Ти тільки моя. І я хочу на тобі одружитися і ростити нашу дитину разом. Згодна?

Відчуваю як приємне тепло огортає тіло, я така щаслива чути ці слова, що не можу стримати сльози.

– Обіцяєш? - все ж таки до кінця не можу повірити в це.

– Обіцяю! - твердо говорить він і примирливо укладає у свої обійми.

– Мамо? - голос Насті вириває мене з приємних рук Кирила і ми обоє обертаємось на дитину. - Ходімо за морозивом?

Ми застигаємо, ніхто з нас не вимовляє жодного слова. Я не знаю, чи усвідомлює Кирило, що крім нашої спільної дитини є ще моя дочка. Це начебто просто і складно одночасно.

Настя дивиться то на мене, то на чужого дядька поряд і я бачу по очах, що вона нічого не розуміє.

Кирило кидає погляд на мене, ніби питаючи дозволу і я згідно киваю.

– Привіт, Насте, - він сідає перед нею навпочіпки й простягає свою долоню. - Мене звуть Кирило, я дуже люблю твою маму і хочу, щоб ви жили зі мною.

Дочка спочатку недовірливо дивиться на нього, але потім трохи посміхається.

– Ти купиш мені морозиво? – тоненьким голосочком питає вона.

– Звичайно, - Кирило підіймається і бере її за руку. - Я куплю вам усе, що захочете.

Ми всі разом йдемо у бік супермаркету, і я не можу стриматися, щоб не посміхатися від щастя.

Я дуже вдячна Боркові Сініцину, що не тримав язика за зубами й тепер ми з Кирилом знову разом. Ніколи не забуду, якою ціною нам далося наше щастя і скільки ще попереду, але головне, що через стільки років ми як ті школярі, йдемо тримаючись за руки, щоб купити морозиво.