Знову твоя - Катя Кірініна

– Крихітко, посидиш тут? Мама зараз поговорить із тіткою і повернеться, - відходжу від Насті й підходжу до стійки, щоб записатися на узі. - Мама буде поряд.

Дочка слухняно спирається на спинку дивана, а я посміхаючись підходжу до дівчат. Мені дуже пощастило, що Настя така вихована і все розуміє, завдяки їй моя вагітність протікає без напружень.

Зараз рівно дванадцять тижнів, я почуваюся чудово, навіть самій не віриться. Єдиний мінус – весь час хочу спати, але від цього нікуди не дінешся. Дякую моїм батькам, що допомагають з Настею, без їхньої участі було б важко. Вони звичайно, до розлучення і до другої дитини віднеслися скептично, але все ж таки, я їхня дочка і за словами матері, якщо мені так буде краще, то вони лізти не будуть.

Сергія я не бачила з тієї розмови, він пару разів за весь час забирав Настю з садка до себе, при цьому обговорюючи зі мною всі нюанси по смс, але зустрітися, нам так і не хотілося.

Я знаю, що зробила йому боляче, але жити чужим життям було вже нестерпно. Сподіваюся, він колись мене зрозуміє і пробачить, принаймні не покине дочку і буде головним чоловіком у її житті.

Все, що я зрозуміла з його нового життя – він живе у квартирі своїх батьків, яка до нашого розлучення здавалася. Розумію, що йому важко, але краще так, ніж прожити життя за таким сценарієм, який ми так довго проживали. Я сама винна, думала зможу все забути й перемикнутися, а насправді абсолютно не перемикнулась, просто вселяла собі, що зможу.

Мене все частіше відвідувала думка, навіщо це сталося зі мною в житті? Для чого? Чи не може бути все це просто так? Може подібні випробування приходять, щоб загартувати нашу волю, перевірити, наскільки ми сильні й чого ми варті? Ті вихідні наче вбили стару Юлю і відродили нову, ту, що перестала думати, що подумають люди, а обрала свій шлях, навіть не зовсім легкий.

– Мамо, а ти купиш морозиво? - запитала Настя, коли ми завертали на наш двір.

– Куплю, яке ти хочеш? - щось і мені вже починає хотітися всього поспіль, і морозиво перше у списку.

Настя щось щебече, але я вже не слухаю, бо проходячи повз нашого під'їзду, помічаю знайомий силует.

Кирило. Він сидить на лавці й дивиться в наш бік.

Напевно не знаю, що робити й інстинктивно кладу руку на живіт. Що він тут робить? Як узагалі мене знайшов? Не пригадую, щоб я називала свою домашню адресу.

Настя не розуміє, чому ми зупинилися і не йдемо в супермаркет і тягне мене за руку.

– Мам, ходімо.

– Малятко, йди на дитячий майданчик, зараз мама з дядьком поговорить і підемо, - кажу все це не зводячи очей з чоловіка, який ось уже п'ятнадцять років хвилює моє серце.

Дочка відходить до майданчика, і махає мені рукою, даючи зрозуміти, що нікуди не піде. Ось вже ідеальна дитина.

– Привіт, - тихо вітається Кирило і весь час дивиться на Настю. - Така доросла вже.

– Так, їй п'ять виповнилося, - незрозуміло навіщо відповідаю я. Про що нам говорити? Два місяці минуло, він не дзвонив та не з'являвся, а тут як сніг на голову. - Що ти тут робиш?

Він мовчить, але так дивиться, ніби сумував. Господи, я вже мовчу за те, я сумувала сама. В моєму становищі краще так не нервувати.

– Чому ти поїхала? - Кирило підходить зовсім близько і від запаху його одеколону починаю задихатися.

Такий рідний, такий, чорт забирай, коханий. Від надлишку почуттів боюся впасти й розтектися калюжкою, під його ногами.

Кирило як завжди гарний, мужній і його щетина так і просить торкнутися. Але згадую причину мого від'їзду і змушую себе бути холодною та байдужою.

– До чого ці питання, ти одружений, у тебе своє життя, навіщо ворушити все це?

– Отже, горда?

– А як інакше, коли в тебе є інша жінка, заради якої ти кинув мене і поїхав? - гірко посміхнувшись, я відступила на крок, намагаючись заспокоїтись.

– Ти вагітна? - пропускаючи повз вуха мої слова, спитав Кирило.

В мене секундний шок, навіть не встигаю нічого вигадати у відповідь.

– Звідки ти знаєш?

Кирило різко став серйозним і притягаючи мене ближче до себе, глянув у вічі.

– Чому не розповіла? Чому кинула мене?

– А ти чому? - якась безглузда розмова виходить, настрій якої, змінюється зі швидкістю світла. - Хто тобі сказав?

– Мене хвилює, чому я не в курсі такої події й чому, власне, ти поїхала, хоч я і просив дочекатися мене, а тебе цікавить тільки хто мені сказав? - Кирило посміхається, змінюючи цією посмішкою всі мої захисні бар'єри і я не знаю куди подітися. - Борька Сініцин. Подзвонив і розповів, що ти з чоловіком розлучаєшся, бо вагітна від іншого мужика.

Ох уже цей Сініцин, пліткар довбаний. Напевно, наші мами зустрілися десь на ринку та встигли поділитися наболілим, особливо моя мама. Не гірше за новини на національному телебаченні.

– Ну ось куди ти втекла? А найголовніше, навіщо?

Ох, він ще і питає.

– Кирило, це твоя дитина, і ти можеш брати участь у його житті, я абсолютно не проти, але це нічого не змінить. Ти одружений, у тебе своя сім'я, ми не доставимо тобі проблем, - від цих слів стає так паршиво, але так правильно. Пригнічую в собі істерику, не хочу здаватися жалюгідною.