Знову твоя - Катя Кірініна

Сьогодні рівно місяць, як я повернулась додому, а біль так і не пройшов. З Сергієм ми жили мирно: він не ставив зайвих питань, а я вдавала, ніби нічого не сталося, але майже щоночі, щохвилини, коли я залишалася наодинці з собою – згадувала Кирила, і наше спілкування. Наші спільні вихідні, які одночасно зробили мене щасливішою і зруйнували, по суті, мій шлюб.

Я видалила обліковий запис у мережі, змінила номер телефону – хоч усі родичі та друзі дивувалися навіщо я це зробила – і намагалася забути все як сон. Якби я була для Кирила важлива, він знайшов би спосіб зі мною зв'язатися. Але цього не сталося.

Життя начебто потекло по давно вигнутій западинці, але з чоловіком все ставало тільки гірше. Він часто зривався, йшов у себе, потім йшов з дому і повертався глибокої ночі.

З того дня, як я повернулася, ми не торкалися хворобливих тем, та конфлікт назрів, я тільки не розуміла у що все це виллється.

Звісно, ​​ні про яку близькість не йшлося, ми жили як сусіди, і здавалося, що ця прірва між нами не затягнеться вже ніколи. Єдине, що реально зачіпало, то це те, що Сергій мало спілкувався з Настею, ніби дитина в чомусь винна?

Але йшов час, ми все одно залишалися близькими людьми, між нами не було колишніх почуттів, але, як мені здавалося, якимось чином Сергій вирішив мене пробачити.

І тут, запаморочилася голова, не фігурально, а від вагітності, що наздогнала мене так само стрімко, як усвідомлення того факту, що за термінами зачаття, саме випадало на мій вікенд в Одесі. Сергія я одразу відмела, бо в нас нічого не було близько кількох тижнів, до поїздки

– Так, термін шість тижнів, - констатувала Наташка, вона нашим районний гінеколог.

– Дякую, - надягаю назад свою легку лляну сукню і важко видихаю.

– От Сергій зрадіє, напевно там пацан, - подруга щиро посміхається, а я навіть слово вимовити не можу. Це все просто вибиває мене остаточно.

От і все. Вихідні з Кирилом не тільки залишили дірку в моєму серці, а й подарували вічне нагадування про нього.

Дитина. Як це звучить добре, але насправді я розгублена.

Іду додому з однією метою – розповісти чоловікові, що в мене буде дитина. Не в нас, тому що нас по суті вже немає, і він не брав участі в зачатті, тепер я сама повинна пронести все це і виховати цю дитину.

– Привіт, - Сергій мене зустрічає на порозі та посміхається куточками губ. - А ми тільки з садочку, Настя захотіла торт, ось на тебе чекаємо, хочемо чаю попити.

Дивлюся на нього, і впритул нічого не відчуваю, як так? Ми стільки років разом, стільки всього пережили, були однією родиною, а зараз дивлюся на нього, як на незнайомця.

– Чай - це чудово, зараз повернуся до вас, - забігаю до ванної, зовсім не уявляю, як дивитися в очі чоловікові, як порозумітися і розповісти, що я вагітна від іншого?

Вмиваюся холодною водою і дивлюся на себе в дзеркало. Убогість. Я ще більше схудла і змарніла, ще й нудота до горла підходить, відразу видно, що я щаслива вагітна жінка, а попереду невідомість.

Так боляче в грудях, але не тільки від мук совісті, що я все зруйнувала, а від того, що я сумую за Кирилом і найбільше на світі, хотіла, щоб він був поруч. Хотілося розповісти йому про своє становище і побачити цей улюблений блиск в очах.

Ми навіть не оберігалися, чим я думала? А він чим думав, невже не розумів, чим може обернутися, коли на носі у самого весілля? Це весілля не дає мені спокою, не було ні дня, щоб я не представляла це свято і ставало ще сумніше.

– Юль, поговоримо? - Сергій дивиться на моє обличчя і простягає мені руку. Я слухняно йду за ним, взагалі не розуміючи, що роблю. - Я тут дещо подумав.

– Що? - проводжу долонею ще по плоскому животу і вся напружуюся.

– Мені буде важко пробачити тобі, подекуди навіть гидко від твого вчинку, але я хочу, хоча б спробувати. Давай поки що будемо просто нами, а далі подивимося? - він обіймає мене, можливо, міцніше, ніж мені хотілося б, але я раптом упіймала себе на думці, що мені взагалі ніяк уже не хотілося.

Не його.

– Ні, - шепочу і заплющую очі. Слова вилітають раніше, ніж я їх осмислюю.

Сергій напружується та усувається, розгублено заглядаючи мені у вічі.

– Не зрозумів…

– Це кінець Сергію, не треба намагатися. Я вагітна, - ну ось, пішло зізнання.

Він не моргає, лише сильніше здавлює мої плечі.

– Від нього?

– Так. Я планую залишити цю дитину, вибач.

– А як же ми? - голос чоловіка тремтить, він ніяк не чекав такого повороту. – Ти так просто відмовилася від нас?

Мені здається, що вже давно відмовилась від нас.

– Ну, сам сказав, що не знаєш, чи зможеш мене колись пробачити, і тобі гидко, навіщо тоді напружуватися? Настав час визнати, що як би ми не намагалися і не вдавали, що сім'я - сім'ї за фактом вже немає.

Він стискає щелепу і я бачу як ходять жовна. Чоловік лютує, єдине, що його зупиняє зробити мені боляче - моє становище.

– Подай на розлучення, так буде краще, - на превеликий подив, все це я вимовляю спокійно, навіть занадто. Мабуть, вже змирилася з тим, що відбувається, і ніякого дискомфорту немає.