Знову твоя - Катя Кірініна

Не знаю, скільки часу я так просиділа на дивані, але судячи зі світанкових променів усю ніч.

Кирила все немає, цікаво, він взагалі збирається повертатись чи це своєрідний натяк, щоб я прийняла гірку правду і сама пішла?

Озираюся на всі боки, настав час брати себе в руки і їхати звідси, може й на краще, що він досі не приїхав, навіть не знаю, чи зможу з ним розмовляти. Слова Стасі - крім того, що проробили дірку в моєму серці - мали незворотний сенс.

Мені багато було незрозуміло: спочатку наше листування, а до цього його несподіваний порив написати, потім його стосунки в цілому, і ці визнання через роки, все було якимось нереальним, а зараз начебто стало на місце.

Він захотів відірватися, розслабитися, згадати молодість, а я наївна дурепо, вирішила, що особлива, що всі ці роки він любив лише мене одну.

Насправді все банально просто, питання тільки де були мої мізки? Зовсім втратила голову, а Стася ж права, в мене сім'я, дитина, а я все забула, аби прожити якусь гарну казку. От і прожила.

Вже в таксі раптом усвідомила, що зовсім не знаю що робити далі? З яким лицем їхати додому? Для мого чоловіка все залишилося незмінним, а я інша: зрадниця, невірна... це все про мене, я не порядна людина.

Так, у моєму житті не все було гладко, можна навіть сказати, що все валилося прямо в мене на очах, це тільки Сергій думав, що в нас повний порядок, а насправді, все було зовсім не так. Але це мене все одно не виправдовує і ніяк не реабілітує. Можна було спробувати вплинути на ситуацію, але я цього не зробила, прикинулася нещасною, ось Кирило і скористався моєю слабкостю, ось я тут і опинилася.

Господи, яка ж я ідіотка! Після всього, що почула, все одно продовжую відчувати до нього ці безглузді почуття. Все одно боляче. Боляче, що я ніколи більше його не побачу, не зможу торкнутися, поцілувати. Він пробудив у мені давно забуті почуття, і я тепер зовсім не знаю, що з ними робити.

Як він міг? Як після стількох образливих речей у минулому, він міг скористатися мною? Це дуже несправедливо, любити того, хто ніколи не зрозуміє значення цього слова. Стася думає, що він її любить, просто ще не набігався, наче не так. Він нікого не любить, раз продовжує грати із жіночими серцями, як в іграшки. Мені навіть її шкода, у неї все майбутнє буде таким, але кого я обманюю? Я їй все одно заздрю, хай так, але скоро вона стане його дружиною, як я колись мріяла.

Всю дорогу до дому я прокручувала всі події останніх місяців. Мною лиш спритно маніпулювали, а я піддалася. Увесь цей час не плакала, трималася до останнього, але побачивши назву свого міста на вокзалі, дала собі досхочу розплакатися, і пожаліти себе, за таку жорстоку несправедливість.

І чому я взагалі поїхала до нього? Я своїми ж діями зруйнувала все: себе, наше спілкування та своє майбутнє. Груди, ніби затиснули бетонні стіни: не зітхнути, ні видихнути.

Коли мені вже здавалося, що гірше просто не може бути, і мій пригнічений стан дійшов до верхньої межі, побачила мого чоловіка, що зустрів мене в коридорі.

– Привіт, - хочу посміхнутися, але виходить насилу. Відчуваю, щось сталося. – Де Настя?

– Вона грає у своїй кімнаті, - ледь чутно відповідає Сергій.

– Щось трапилося? Чому такий сумний?

– А ти?

Мовчу, не хочу зараз розмовляти, не до його проблем, у мене у самої каша в голові.

– Юлю, нічого не хочеш мені сказати? - стримуючись з останніх сил, запитує він. – Де ти була усі ці дні?

– Я тобі…

– Не бреши мені, я знаю, що ти не була на з'їзді йогів. Я зустрів твою подругу Оксану, яка розповіла мені, що ти відмовилася від їхньої компанії. Я питаю ще раз, де ти була?

– Я їздила до Одеси, - знімаючи туфлі, відповідаю я і йду на кухню, щоб попити води. Розмовляти зараз взагалі не хочеться, скажу йому пізніше, що вирішила побути на самоті, все обдумати, розслабитися. Я втомилася від вічно незадоволеного обличчя та нескінченних вибриків, що я якась не така і роблю все не так.

– Знаю, і так само знаю до кого ти їздила, - від страху, що паралізує, я остовпіла. - Я зайшов у твій обліковий запис і все прочитав. Як ти могла Юля? Чого тобі не вистачало? Гостроти відчуттів? Тобі не соромно переді мною? Ми разом сім років, у нас донька, своє життя, а ти так легко взяла і все зруйнувала...

– Це всього лише листування зі старим знайомим, от і все, - виправдовуюся я, але вже по його обличчю розумію, що як би я зараз не намагалася переконливо брехати, все зрозуміло. Я зрадила чоловікові зі своїм першим коханням. Я зрадник. Недостойна жінка і мене вже нічого не врятує від ганьби.

– Це не просто листування, не бреши зараз, - обличчя Сергія набуло багряного відтінку, він все знає і вже ненавидить мене. - Ти дуже мене розчарувала, я довіряв тобі, а ти весело проводила час. Так переконливо розповідала про конкурси, про нових знайомих, про свіже повітря, а я вірив кожному слову, Юлю. Ти спала з ним?

Ось тут, мабуть, варто було збрехати, сказати, що Сергій все собі придумав, і спробувати помиритися з ним, але я не змогла. Не цього разу. Замість того, щоб переконати чоловіка в тому, що він усе неправильно зрозумів, я лише розплакалася, що підтвердило побоювання Сергія і він, у пориві гніву, смів посуд зі столу.

– Як же так, Юля? Тобі захотілося пригадати молодість? Згадати, що ти ще можеш приваблювати когось, крім мене? Що було не так із нами?