Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Як я і припускала.

    — Я вчуся тут вже п'ять років, і з упевненістю можу сказати, що це не та людина, яка професійно веде лекції і позиціонує себе, як педагог і професор. Він... — Кім аж сіпнулася з огиди, а я спохмурніла ще більше. 

    Вирішивши розрядити обстановку, навіть пожартувала. 

    — Тільки не говори, що Джейс ночами п'є кров і вчиняє насилля над безневинними і цнотливими дівчатами. Це якось дивно, не знаходиш? 

    — Я не жартую, Кетрін, — Кімберлі різко осікла мене. 

    Оглядівшись, дівчина подалася ближче, і холодно продовжила: 

    — Минулого року до нас потрапили три дівчини по обміну з Флоріди. Одна з них була болгаркою. Красива і дуже цілеспрямована. Дочка якогось товстосума. Від вас інші і не приїжджають вчитися. Тільки ті, у кого багаті батьки, або ті, хто, як ти, отримав своєрідну GC * (green card).  

    — І причому тут Джейс? — я навмисно загострила увагу знову і скорчила з себе дурну. 

    Хоча чітко побачила — дівчина не бреше. 

    — Він знищив Дарину, — вираз на обличчі Кім став жорстоким настільки, що я сторопіла. — Вона вчилася на відділенні психології і потрапила до нього в магістранти. Спершу цей покидьок використав її, а потім відхилив диплом. Коли Джейс дізнався, що дівчина вагітна від нього, зробив все, щоб вона зникла з коледжу назавжди. Фактично Дарина поїхала на батьківщину з порожніми руками і листівочкою, про проходження навчання в Штатах. І все. 

    Завмерши на декілька секунд, я відчула тремтіння відразу по усьому тілу. Подібний мерзотний бруд — не новина. Виходить, ось і розкрилися істинні причини поведінки професора Медсона. Джейс знав, що Кімберлі розповість мені. Він передбачав це, і зробив все, щоб настроїти мене проти дівчини і її друзів. 

    — Ти ж розумієш, що це викликає закономірне питання? — глитнувши клубок відрази у горлі, я стиснула келих міцніше. 

    Кімберлі безпомилково зрозуміла, на що я натякала.

    — Кетрін, кому повірять в першу чергу? Професорові з міжнародним ім'ям і синові конгресмена, або звичайній дівчині, що приїхала з іншого кінця світу? 

    Вона гірко усміхнулася, а я придивилася до її обличчя знову, і відразу ж озвучила здогадку: 

    — Він і до тебе приставав. 

    — Намагався, але хлопці не дали. Ми з Вальтером тоді і почали зустрічатися. 

    Так вони не просто дізналися про Дарину, хлопці йому і хвіст притиснути встигли.

    — Я розумію, що у тебе немає причин вірити мені...

    — Є, — я перебила дівчину, а сівши рівніше, продовжила: — Є, адже я не бачу причин брехати мені. Хто я? Звичайна аспірантка з чужої країни. Яку цінність я несу, щоб обманом відрадити мене від тісного спілкування з ким-небудь? Ніяку.

    — Ні... Ну, подруго, ти і завернула. 

    Кім спробувала згладити кути, але я так в біса втомилася від недомовок, що аж нудило. 

    — Це логічно. 

    Як і довіра. Вона, виявляється, не має бути бездумною і сліпою. Вона має бути схильною до логіки. Єдиною, не рідною по крові людиною, якій я могла довірити навіть життя, залишалася Люда. Її поряд не було. А тому я прийняла остаточне рішення, що зобов'язана довіритися хоч комусь. Особливо дівчині, яка так щиро вислухала мене, а слідом розповіла і про своє непросте життя. 

    За неспішною бесідою, я і не помітила, наскільки легким стало наше спілкування. Допивши ще по кухлю еля, ми люб'язно подякували Мії за ковдри, і вишли прямо в нью-йоркську ніч. Прохолода Central park освіжала, а я все продовжувала слухати тиху розповідь Кім про себе. Рухаючись уздовж майже пустих алей, дійшли до невеличкого ставка, де колись зняли легендарну сцену з "Один удома", і зупинилися прямо посеред кам'яного містка. 

    — Як це сталося? — я встала біля краю моста і щільніше закуталася в ковдру. 

    Кім сперлася ліктем на кам'яний високий парапет. Вона дивилася на хмарочоси, в яких світлом горіли тисячі вікон, а я бачила їх відображення в очах дівчини. 

    — Одного разу уранці, — прошепотівши, Кім закусила губи, а я вловила відгомін сліз в її голосі, що спохмурнів. — Пробач... 

    — Якщо це важко, можливо... 

    — Ні, Кеті. Мабуть, прийшов час розповісти історію Уілла ще раз. Це ж все одно, що вшанувати його пам'ять. 

    Кивнувши, я теж уперлася складеними руками об холодний камінь і спрямувала погляд в нічний сутінок парку. У ньому виявилося дивно тихо. Парк глушив шум величезного мегаполісу, перетворюючи момент на більше інтимний. 

    Ми ставали ближче з Кімберлі.

    — Того ранку, — знову почала дівчина. — Того ранку він був незвично зібраний. Бігав по квартирі, постійно розмовляв по телефону з кимось. Я боялася йому заважати, та і не хотіла. Свято вірила, що брат у банді, і мені краще не бачити людей, з якими він "працює". Та він і сам забороняв гулянки. Я навіть на випускний бал не пішла. Хоча він і подарував мені сукню. Але я не могла надіти те, що куплено за чужі, вкрадені, гроші. Так я думала... Дурепа! 

    Я мимоволі затамувала подих, і вже хотіла стиснути плече дівчини, щоб підтримати, але зупинилася. 

    — Він пішов, а увечері прийшли копи. Не стали розбиратися, а перевернули усе догори дригом. Я не заважала їм. Стояла біля стіни і дивилася, як вони обшукують кожен кут. А потім... Потім один з них сказав, що Вілла застрелив його подільник. Але все було не так. Вілла знайшли в порту. Він захистив якихось білих, коли тих хотіли обнести. І загалом, його застрелили його ж друзі. Хоча це я так вважала. Він же мовчав завжди. Думав... Думав, що мені і знати не треба, як важко він працював в порту. 

    Дівчина змахнула сльози і тяжко зітхнула, щоб заспокоїтися. 

    — Я думала мій брат бандит. Завжди так думала, тому що в гетто молодому хлопцю інакше не вижити. А він... Він виявився вантажником в порту. Але найстрашніше, Кеті, не це. 

    Кім обернулася, а я завмерла від нестерпної туги і болю, які жили в дівчині.