Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Сісти на це, все одно, що вирішити прокотитися в симуляторі для космонавтів.

    Я дивилася, як Кімберлі з легкістю сідлає байк за спиною Вальтера, а відчувала смертельний жах. Лео відкрив багажник під сидінням і дістав звідти ще один шолом. Такий самий, як у нього, чорний, але з парою тріщин. 

    — Тримай! — сухо скомандував і простягнув його мені. 

    Річ виявилася досить важкою і громіздкою. До того ж я поняття не мала, як його правильно надівати. Лео помітив мою розгубленість і підійшов ближче. Захотілося інтуїтивно відсахнутися, але я не змогла. Хлопець забрав з рук шолом і став ще ближче. Так близько, що я вловила аромат його парфумів і терпкий запах шкіряної куртки. 

    — Розслабся, мон шері, — зашепотівши, він підняв другу руку, а я заклякла від несподіванки. 

    І спам'ятатися на встигла, як резинка з мого волосся опинилася в долоні Леонарда, а потім і в зубах. Акуратна чорна смужка стирчала між пухких губ і білих рівних зубів. Напевно, я вирячилася на цю картину, як недоумкувата. Адже і не помітила, коли шолом виявився на моїй голові. 

    Прибита дурепа, в моєму обличчі, спостерігала другу найгарячішу картину у своєму мізерному статевому житті. Лео занадто плавно розкрив рот, і занадто пильно дивлячись мені в очі, дістав з нього резинку.

    Моя річ у нього у роті. Очманіти, як я залипла на подібну дурницю!

    Свою німоту, глухоту і сліпоту, я вирішила списати на особливості нового головного убору. Радувало, що візор, який я різко опустила, коли вихопила резинку, приховав наслідки витівки Лео. Я горіла. Шкіра на обличчі палала, і справа не в резинці. 

     — Давай, мон шері! Немає часу! — все ж я ще могла щось чути. 

    Під загальний гуркіт моторів, першими з місця зірвалися Рікардо і Берні. Як тільки Лео сів на байк, поїхали і Вальтер з Кімберлі. 

    Зробивши невпевнений крок вперед, вирішила, що саме зараз настав час ганьби. Зібравшись і намагаючись думати про людей, які нас чекають, зробила крок ближче. Оглянувши підніжки байка, ледь ступила на одну, відчувши, як страшно дрижить мотоцикл. 

    Вже закриваючи очі, щоб не згоріти з сорому, різко видихнула. Леонард несподівано схопив мою руку, а закинувши кисть на свої плечі, кивнув на сидіння. Розуміючи, що пора припинити проявляти інфантильний страх, я упевнено уперлася долонею в спину хлопця і сіла на байк. 

    Тепер я розуміла значення виразу: земля ходить ходором. У моєму випадку ходором ходило все — від п'ят до самої маківки. Вирішуючи, як триматися, намагалася не думати про те, що ноги до біса занадто щільно огинали лінії тіла хлопця. Я сповзла по сидінню так, що відчула кам'яні м'язи сідниць Лео своїм пахом. 

    Мотор заревів сильніше, а я вчепилася в куртку хлопця мертвою хваткою. Здалося, що і зовсім могла задушити в пориві страху. Проте через мить, Лео злегка грубо схопив мої руки, потягнув їх за зап'ястки вперед і змусив обійняти його. Я одразу зчепила пальці і вжалася в Леонарда ледь не всім тілом, добре усвідомлюючи — якщо не стану триматися, випаду і розіб'юся. 

    Перші декілька хвилин наказувала собі не розплющувати очей. Благала не проявляти цікавість і не намагатися дізнатися, чому вітер так сильно бив по тілу. Я старанно трималася ще міцніше, і в якийсь момент вловила власне тремтіння. Воно несподівано зникло так само швидко, як пролетів швидкоплинний дотик руки до моїх, стислих майже до болю, пальців. Леонард м'яко погладив їх, а слідом, очевидно, скинув швидкість. 

    Настільки потрібний у цей момент дотик, надав хоробрості. Я відчувала чоловічі сталеві м'язи спини і пресу, відчувала упевненість, з якою Лео вів байк. 

    Мимоволі здалося, що ми летимо, а не їдемо. Напевно, тому я плавно розплющила очі і в ту ж мить осліпнула. Переді мною тягнулися сірі води Гудзона, над якими сідало сонце. Яскраві промені відбивалися іскрами в хвилях величезної річки, яку безжально терзав вітер. Він піднімався вгору, а за ним те ж проробляли бризки води. 

    Відпустивши одну руку, я наплювала на страх і підняла візор вгору. Аромат північного бризу торкнувся носа так само природно, як те, наскільки швидко схлинув страх. Я сіла рівніше, а притиснувшись ще тісніше до Лео, мимоволі посміхнулася. 

    Ось звідки твій терпкий запах свіжості. Від тебе пахло дійсно вітром. Мені не здалося. Ти пахнеш, як справжній північний бриз. Точно так, як і той, що проносився повз мене зараз.