Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Пробач, — відштовхнувши Лео і стиснувши губи, я продовжила, обходячи його. — Я не спеціально. Мені пора.

    — Стій! — хлопець схопив мене під лікоть. 

    Дотик вийшов упевненим і владним, від чого стало зовсім незатишно. Спершу я навіть розгубилася, а коли Леонард, очікувано нахабно, провів долонею по моїх сідницях вгору, спробувала вирватися. 

    — Хей! Ти що собі... 

    Але закінчити не встигла, а навпаки з жахом відчула ривок, а слідом розчула тріск паперу, що рвався. 

    — Етикетка, мон шері, — Лео зашепотів низьким голосом, ніби навмисне, а я мало не провалилася під землю від сорому. 

    Рум'янець обпалив шкіру обличчя, а погляд завмер. Позорисько! 

    — Спасибі! — потягнулася за папірцем, але Лео схопив мою долоню, і рвонув не себе. 

    — Що ти робиш?! — встигла обуритися, але проковтнула усі епітети разом. 

    Леонард, й зовсім ігноруючи моє обурення, іншою рукою доторкнувся до обличчя. Вираз про те, що можна натягатися струною, набув підтвердження, як тільки хлопець великим пальцем провів під моєю нижньою губою. Напевно, я і не дихала. Тільки стежила, як прибита, за тим, як Леонард розтер залишки помади між пальців, а услід вимовив щось таке, що навіть перекладу не підлягало.

    — Що? — прошепотіла, скривившись, але відповіді так і не отримала. 

    Леонард відпустив мою руку і спритно сховався за поворотом. 

    — Це що зараз було? Інспекція зовнішнього вигляду? — пробубоніла, ледве вловивши вібрації стільникового. 

    Звичайно ж я знала хто дзвонив. Але відверто кажучи, в такий момент, навіть дзвінок президента, здався б сущою дрібницею.

    — Так, Джейсе, — відповідаючи, я розглядала етикетку в руці з таким виглядом, ніби знайшла на сходах чийсь напіврозкладений труп.

    — Я приїхав за тобою. Вирішив, що так зручніше. Так що виходь.

    Що?! Негайно відреагувавши, я опанувала себе і підняла погляд. У грудях прямо сколихнулося обурення, а найяскравіше проявилося роздратування. З чого він узяв, що подібне доречно? Якщо нас хтось побачить, як бути тоді? Тут же кампус гуртожитку, тут увесь потік! Могли піти будь-які чутки, і кожен з варіантів лякав тільки більше. 

    — Джейсе! 

    — Що?

    — Пробач, але я не можу повечеряти з тобою сьогодні. Я не в кампусі, — швидко вигадана брехня далася переконливо. — Я в госпіталі. Нам несподівано переставили зміни. Тому... Пробач, але часу навіть попередити не було.

    Закривши від досади очі, я вилаялася про себе, але іншого виходу не було. Так, я хотіла поставити крапку, а зараз пасувала, але я не могла вчинити інакше. Якщо мене побачать в подібній неоднозначній ситуації і поповзуть чутки — все накриється мідним тазиком. Я не збиралася створювати імідж хитрої шукачки скарбів і серцеїдки. 

    — Гм... — почувся гул роботи мотору, а слідом чоловік відповів. — Та все гаразд. Це ж не твоя провина.

    — Моя! Це ж я не попередила.

    Совість, я ще не розгубила. Все ж він забронював столик. 

    — Пробач, — повторила. 

    — Та все добре, Кетрін, — бадьоро відповів Джейс, а я заплющила очі з полегшенням.

    — Тоді, до зустрічі!

    — Так. Побачимося на твоїй першій лекції, — почувся тріск, а слідом гудки.

    Ненавиджу пасувати. А тепер ця ситуація загрожувала затягнутися. 

    — Ти його відшила? — почувся жіночий голос за спиною. 

    Я повільно обернулася і зустрілася поглядом з Кім. Дівчина переодягнулася і явно вискочила поспіхом. 

    — Що, пробач? Кого? — корчити дурепу я завжди вміла погано. 

    — Ти ж до Медсона збиралася? Так? — Кім почала спускатися, а я все більше хмуритися.

    — Звідки дізналася?

    — Я тобі ще багато можу розповісти про цю людину, Кеті. Дуже багато.

    Дівчина встала поруч і примружилася. Вона чекала моєї реакції на слова, вивчала мене, в спробі зрозуміти, як я віднеслася до її натяків. З одного боку, логічно, що Кім і її друзі не любили Джейса. Враховуючи його завзяття в питанні їх виключення, я чекала почути приблизно те ж, що і від чоловіка: брудні подробиці і причини припинити будь-яке спілкування. 

    Виникало питання: що такого повинно було статися між групою студентів і викладачем, щоб викликати справжню війну? 

    Звичайно ж, Кім не розчарувала, озвучивши мої власні песимістичні припущення. 

    — У тебе два варіанти, Кетрін. Або ти переспиш з ним, і він буде задоволений. Або наживеш собі впливового ворога в стінах коледжу.

    Її слова повисли в повітрі. Значить, я була права. Цей чоловік гравець, і дійсно маніпулятор. Пауза між нами затягнулася, тому дівчина запропонувала непогану ідею для особистої розмови. 

    — Не хочеш випити? Я знаю хороший паб. Думаю, нам з тобою це необхідно.

    — А Вальтер?

    Не хотілося, щоб нашим відвертим посиденькам завадили. 

    — Ця розмова не для вух Вальта. То як? Йдемо?

    Ми зустрілися поглядами і я кивнула.

    — Йдемо. Тільки...

    — Що? 

    Кім встигла повернути вниз по сходах, а коли обернулася, я з лукавою посмішкою запитала: 

    — В твоєму барі ель наливають? Чула тут є дуже крутий англійський паб. Може туди? 

    — Про нього і мова... мон шері. 

    Почувши безглузде звернення, я скривилася, а Кім тільки підморгнула у відповідь і закінчила: 

    — Жарт. Я просто підколола тебе. 

    — Дуже смішно! — беззлобно бовкнувши, я наздогнала Кім і теж пожартувала. — Майне фрау. 

    — Вимова галяк, і ти помилилася. 

    — Але сенс зрозумілий. 

    

 

 

     

    

    

    

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно