Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Вивчати...

    Присягаюся, я зовсім забула, що ми не одні. У цьому й біда! Я виявилася настільки розбита, що дозволила собі нахабно вирячуватися на чоловіка, якого знала три дні.

    Спішно відвернувшись, непомітно глитнула, коли в поле зору потрапила злощасна паща дракона на грудях Леонарда. Малюнок виглядав живим, і явно погрожував розправою усім, хто встиг його побачити. Жахлива мазанина на такому красивому тілі. Навіщо?

    Увесь час, поки я вела внутрішній діалог про його татуху, Лео продовжував стояти з простягнутим ролом омлету. І добре б це, але від хлопця прямо фонило феромонами. Я вловила аромат свіжості і жар від чоловічого тіла вмить. Відразу спрацювали інстинкти, які занадто довго спали. 

    — У мене руки є! — беззлобно огризнулася, а Вальтер з Кім сторопіли і обернулися в нашу сторону. 

    — Їси! — через тон Леонарда, схожий з командним, по спині пробіг озноб. 

    Він чкурнув в те місце, в якого звичайна їжа явно не викликала б такої реакції. Саме тремтіння і в'язке дихання змусили обхопити руку хлопця. Тільки я вирішила відкусити шматочок, як Лео швидко запхнув в мій рот весь рол і зіщулився. 

    Я чесно готувалася обуритися, але уловивши, як омлет тане на язику, в захопленні підкинула брови вгору і промукала жуючи: 

    — Очманіти... Це божемст...вено... 

    Лео розплився в задоволеній усмішці, а парочка навпроти розсміялася. 

    — Що це? — прожувавши, запитала і нахилилася над сковорідкою квадратної форми.

    — Яєчні роли з сиром та шинкою, — прозвучало над вухом і жаркий озноб повернувся. 

    Та що зі мною?

    — Роли? Як суші? — перепитала, приховуючи зніяковіння, як уміла. 

    — Що таке суші, мон шері? — зі сміхом і знущаючись, запитав Лео.

    — Ну... Це риба загорнута в рис і водорості? Хіба ні? 

    Поки відповідала, Лео повернувся до омлету і критично зауважив: 

    — Те, що ти їла до цього у ваших ресторанах, далеко не те, чим можна поласувати на Осаці або на Хоккайдо.

    Помітивши мою посмішку, хлопець гмикнув. Мабуть, вирішив, що я вразилася його знаннями географії. Чи дійсно припустив, що для мене важливо знати, які на смак справжні суші. Можливо, були і інші причини, чому я приросла до підлоги поряд з ним, невідривно спостерігаючи за процесом готування. Хоча навіщо брехати самій собі? 

    Це, в біса, занадто красиво і сексуально.

    Проте усю привабливість процесу, очікувано, зіпсувала головна деталь — дівчина Лео. Про її наявність, на свій сором, я встигла забути. А треба пам'ятати! При тому, зробити і зарубку в голові. Адже не встигнувши з'явитися у вітальні, Роуз усім своїм виглядом показала відношення до простої розмови між мною і Леонардом. 

    — Добрий ранок! — стервознішого й холоднішого вітання чути не доводилося. 

    До честі Самурая, він вчинив по-чоловічому. Леонард зовсім проігнорував отруйний тон дівчини. Розуміючи, що справа запахла смаженим, я стиснула губи і повернула молоко в холодильник. У будь-якому випадку мені не доведеться померти від голоду, якщо поснідаю на ходу. 

    Помітивши мої маневри, Леонард обернувся до Роуз, нарешті, обличчям. Я б на місці хлопця не ризикувала цього робити. За настроєм оперного дарування стало зрозуміло, що у неї не сумирні думки на даний момент. 

    Якщо мислити, як Роуз, все сходилося логічно. Я ж тут нібито намагалася окупувати її території. Хоча вони-то якраз взагалі, як нейтральні води. Знала б вона, що її учитель вокалу ляпнув про їх стосунки, навряд чи спопеляла б мене таким красномовним поглядом.

    — Мабуть... — я відійшла від плити і в'яло посміхнулася. — Я краще поснідаю в "Маку". Тому не заважатиму, і напевне, піду. 

    Леонард негайно скосив погляд в мою сторону, проте відразу перевів його на Роуз. Вловивши тінь на обличчі хлопця, в думках постало питання: чи коштувала, взагалі, ця сцена моєї уваги? Явно, ні. Все чудово ясно, і тільки сліпий, не помітив би очевидних речей. Леонард нічого не відчував до цієї дівчини. Швидше за все слова про те, що вони просто трахаються — чиста правда. 

    Проблема полягала в іншому — в самій Розмарі. Вона відносилася до всього інакше. 

    Німа сцена і напруженість обірвалися голосом Кім. Як тільки я зібралася йти, дівчина підібралася: 

    — А роли? Кеті! Тобі ж сподобалося!

    — Нічого, злітаю на Хоккайдо на наступний вікенд.  

    Відмочивши зовсім не смішний жарт, я, якнайскоріше, ретирувалася з поля бійні. Не бою, а саме бійні! Не вистачало тільки нарватися на американку з манією величі, щоб вже точно поставити хрест на першому досвіді перебування за кордоном. 

    Спускаючись по сходах, я гуглила маршрут шопінгу і відкинула усі дурниці. Сьогодні в плани входив відпочинок і, як не дивно, туризм. Хотілося побачити справжній Нью-Йорк, і запам'ятати його, як незвичайну пригоду на все життя. 

    Звичайно ж, я вирішила спершу пройтися пішки до станції метро. Все ж пересуватися на таксі у величезному мегаполісі помилка. Тим більше, в такому місті, як Нью-Йорк, де, за статистикою, кожен п'ятий житель мешкав чверть життя в корках на дорозі. 

    Шумні вулиці зустріли вже звичним натовпом людей. Не сказати, що я готувалася побачити місто мрію, і плекала якісь ілюзії. Проте точно не була готова споглядати гори сміття біля узбіч цілком респектабельних вулиць, або стільки безхатьків. Потрапивши в метро, вирішила, що в Штатах і зовсім культ неробства. Адже як пояснити, що цілком молоді і досить охайно одягнені люди, абсолютно безтурботно вели вуличний стиль життя. 

    Проте, скільки б не дивувалася, розуміла, що Нью-Йорк прекрасний усім. Навіть його недоліки не зіпсували враження від легкості. Вона буквально жила в повітрі між людьми. Приміром, в одному з кафетеріїв мене почастували філіжанкою кави, не узявши грошей. Усмішлива бариста тільки і сказала: "Ласкаво просимо в Сполучені Штати". Мабуть мої очі, що виблискували диким інтересом, видавали з головою.