Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Який же красунчик, а усмішка, мм.. — думає вона, — І до всього щедрий, — приємно дивується, коли він залишає на стійці суттєві чайові.

Піднімаюсь сходами і подумки повторюю все, що написала Злата:

«Вибач, що накинулась на тебе вчора. Хоча, якщо бути чесною — я не шкодую. Давай зустрінемось у Львові. Подзвони мені  +380…"

В голові вирує рій думок. Посмішка не сходить з обличчя. У голові б’ється спокуслива думка «Вона хоче зустрітись. Залишила номер телефону. І оце її «не шкодую». Боже, це буквально зводить з розуму!

Але що на рахунок Давида? Не хочу ставати причиною проблем у їхніх стосунках. Знаю який харахтер у цього гівнюка. Вагаюся мить. Та хай іде до біса той Сотник! Я хочу її! Просто до нестями.

Назабаром вже веду авто, а за вікнами пролітають будинки. Мілана сидить поруч і всім своїм виглядом дає зрозуміти, що її сьогодні краще не чіпати.

— Чудово. Це цілком співпадає і з моїми бажаннями, — задоволено думаю.

До Львова ми повертаємося майже не розмовляючи.

Зупинившись біля її дому, тільки скриплю зубами, коли вона, все ще розсерджена, гримає дверцятами і не озираючись йде до дверей у під’їзд.

Та мені не до неї. Плюмкає смартфон. На дисплеї висвітлюється ім’я Максим.

— Що ж, це дуже до речі, — з легкою усмішкою думаю і відповідаю на дзвінок.