Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Мені від образи аж сльози на очі набігають.

— Надавати б тумаків вашому Сотнику за такі брехні! — знову не втримуюсь, — він просто полив мене брудом!

Сльози вже капають на підборіддя.

— Ну, ну, Злато, годі! В такому разі, тим паче не варто лити сльози. Якщо він повівся нечесно, то це камінь в його город, як чоловіка в першу чергу.

Шеф трохи мовчить, запускає п’ятірню у волосся, тоді трохи ніяковіючи питає:

— То про Бриля теж брехня?

Ні, ну серйозно?! Я стогну з розпачу і затуляю обличчя руками.

— Остаповичу, звісно брехня. Я не зраджувала Давиду взагалі, на відміну від нього, як виявилося! І ясно, що з Брилем нічого не було теж. Просто у них взаємна неприязнь.

Шеф хмуриться.

— А оце не добре. Наша фірма планує співпрацю з фірмою Бриля. Погано буде, якщо вилізе такий скандал.

У мене округляються очі. Там у Всесвіті точно хтось вирішив познущатися з мене!

— Злато, хм. Візьми, мабуть, сьогодні вихідний. Щоб ця пожежа, яку ви сьогодні двоє розвели трохи згасла.

Мені стає в біса незручно. Але шеф говорить мало не прямим текстом, щоб я чесала додому. Тож залишається згідно кивнути.

У коридорі мене перестріває Аліна.

— Ти як?

— А як ти думаєш? Хочу придушити цього брехливого гада голими руками. Мені репутацію підмочив, хоча в самого рильце в пушку, — гнів і образа ще киплять в мені.

— Про вас з Брилем вже не пліткує хіба тільки лінивий. Ти з ним говорила?

Чорт! Це ж удар і по його репутації! Про це я якось не подумала.

— Халепа! — заперечно махаю головою, — І що робити? Я... у мене немає його контактів, щоби якось йому повідомити.

— Не хвилюйся, до завтра щось придумаю, — Аліна хитро підморгує.

— Це ж Давид одним махом двох зайців. Розумієш, який паршивець?! — продовжую лютувати.

Вона співчутливо дивиться на мене. Аліна й сама стикалася із засранцями, проте мій самоконтроль не йшов у жодне порівняння із її. Вона вміє триматись.