Загублена - Гілліан Флінн

щоб розповісти, що ти — неймовірний чоловік. Я недостатньо часто повторюю, що приголомшена твоїм розумом: дивними розрахунками й анекдотами, цікавими фактами, небувалою здатністю цитувати фільми, кмітливістю, чудовим умінням складати слова. Гадаю, що після років разом пара може забути, якими чудовими вони бачать одне одного. Я пам'ятаю, як ти мене засліпив після нашої першої зустрічі, тож хочу запевнити, що це не змінилося й досі є однією з моїх найулюбленіших рис у тобі. Ніку, ти НЕЙМОВІРНИЙ.

Мій рот наповнився слиною. Гілпін теж читав, зазираючи мені через плече, і він насправді зітхнув.

— Мила леді,— вирішив він. Потім прочистив горло.— Е-е-е... хах, а це ваші?

Він скористався гумкою на кінчику олівця, щоб підняти жіночу білизну (це були трусики: мереживні, червоні стрінги, але я знаю, що жінок дратує це слово: просто загугліть «ненавиджу слово „трусики“»). Вони висіли на ручці дверей у туалет.

— Ой-ой. Який сором.

Гілпін чекав на пояснення.

— Ах, одного разу ми з Емі, ну ви ж прочитали її записку... Ми типу... ну знаєте... інколи варто додати перчику.

Гілпін вишкірився.

— О, дійшло, хтивий професор і пустотлива студентка. Розумію. Ви двоє справді робите все правильно.

Я потягнувся до трусиків, але Гілпін уже діставав з кишені пакет для доказів і засовував їх туди.

— Про всяк випадок,— з незрозумілих причин сказав він.

— Ой прошу, не треба,— мовив я.— Емі просто помре...— я не договорив.

— Не хвилюйтеся, Ніку, це лише для протоколу, мій друже. Ви повірити не можете, крізь які кільця нам доводиться стрибати. Про всяк випадок, про всяк випадок. Комедія... То що каже підказка?

Я знову дозволив йому прочитати текст, зазираючи мені через плече. Його дратівливо-свіжий запах не давав мені зосередитися.

— То що це означає? — поцікавився Гілпін.

— Гадки не маю,— збрехав я.

Я нарешті здихався Гілпіна, а потім безцільно їздив трасою, щоб пізніше подзвонити зі свого одноразового телефону. Ніхто не відповів. Я не залишив повідомлення. Ще трохи поїздив, наче мені кудись було треба, потім розвернувся і за сорок п'ять хвилин повернувся до міста, щоб там зустрітися з Елліотами у «Дейз-Інні». Я зайшов у фойє, переповнене членами Асоціації платіжних компаній Середнього Заходу. Їх валізи заполонили увесь простір, а власники сьорбали безкоштовні напої у маленьких пластикових чашечках і налагоджували зв'язки, неприродно регочучи й нишпорячи по кишенях у пошуках візиток. Я піднімався у ліфті з чотирма лисуватими чоловіками, які повдягали штани кольору хакі та футболки для гольфу; ремені аж тріскали на круглих подружніх черевцях.

Мерібет відчинила двері, водночас розмовляючи по телефону; вона показала на телевізор і прошепотіла мені: «Сонечко, отам стоїть таця з холодним м'ясним асорті, пригощайся»,— а потім попрямувала у ванну, зачинилася там і продовжила теревенити.

Вона вийшла за кілька хвилин, якраз до місцевих новин о п'ятій на каналі міста Сент-Луїс, які почалися зі зникнення Емі.

— Ідеальне фото,— вирішила Мерібет, дивлячись на екран, з якого за нами спостерігала Емі.— Люди його побачать і знатимуть, який вигляд має Емі.

Я оглянув портрет: фото Емі з короткого періоду її захоплення акторством, прекрасне, але тривожне. Світлини Емі завжди викликають почуття, наче насправді вона за тобою спостерігає: щось на взір старовинного портрету з будинку з привидами — портрету, який водить очима туди-сюди.

— Нам варто передати їм ще й звичайні фото,— запропонував я.— Кілька світлин з повсякденного життя.

Елліоти водночас кивнули, але нічого не відповіли, дивлячись новини. Коли репортаж закінчився, Ренд порушив тишу:

— Щось мені недобре.

— Розумію,— сказала Мерібет.

— Як ти тримаєшся, Ніку? — запитав Ренд і зігнувся, поклавши руки на коліна, наче збирався підвестися з дивана, але не міг себе змусити.

— Якщо по правді, то я в клятому шоці. Почуваюся безпорадним.

— А знаєш, я маю запитати: як щодо твоїх підлеглих, Ніку? — Ренд нарешті підвівся.

Він підійшов до міні-бару, налив собі імбирного елю, потім повернувся до нас із Мерібет.— Хтось щось чув? Будь-що?

Я похитав головою; Мерібет попросила содової.

— Може, до неї і джину долити, люба? — поцікавився Ренд, його глибокий голос перейшов на писк на останньому слові.

— Звісно. Так. Долий.

Мерібет заплющила очі, зігнулась і нахилила голову до колін; потім зробила глибокий вдих і знову випросталася, сівши в тій самі позі, наче то була вправа з йоги.

— Я залишив поліції перелік усіх знайомих,— мовив я.— Але це досить спокійний бізнес, Ренде. Я справді не думаю, що в цьому напрямку варто шукати.

Ренд поклав долоню на рота і почав масажувати собі обличчя, піднімаючи шкіру на щоках до очей.

— Ну звісно, ми в нашому бізнесі вчинили так само, Ніку.

Ренд з Мерібет завжди називали свою серію книжок про «Неймовірну Емі» бізнесом, що завжди здавалося мені дурницею: це ж дитячі книжки про ідеальну дівчинку, яка зображена на кожній обкладинці, й це казкова версія моєї Емі. Але ж, звісно, вони є (були) бізнесом, великим бізнесом. Ці книжки вже друге десятиріччя є найпопулярнішими для учнів молодшої школи — значною мірою через тести в кінці кожного розділу.

От, наприклад, у третьому класі Неймовірна Емі зловила свого друга Браяна, коли той перегодовував їхню шкільну черепаху. Емі намагалася з ним домовитись, та коли Браян не припинив цього, Емі змушена була здати його вчителю: «Пане Тиблзе, я не хочу були зрадницею, але не певна, що робити. Я намагалася поговорити з Браяном, але тепер... мабуть, потребую допомоги від старших...» Що з цього вийшло:

1) Браян сказав Емі, що вона ненадійна подруга, і перестав з нею розмовляти.

2) Боязка подруга Сьюзі сказала Емі, що та не мала розповідати, а мала просто потихеньку забрати з акваріума їжу, поки Браян не бачив.

3) Головна суперниця Емі — Джоанна — сказала, що Емі просто заздрила і хотіла власноруч нагодувати черепашку.

4) Емі відмовилася відступати: вона відчувала, що вчинила правильно.

Хто правий?!

Ну, це просто, бо завжди права Емі. (Не думайте, що я не піднімав цієї теми у наших суперечках зі справжньою Емі, бо таке було вже не раз).

Тести — написані двома психологами, які на додачу такі самі батьки, як і ви! — створені, щоб виокремлювати риси дитячих характерів. Ваш малюк — егоїст, який не терпить критики, як Браян? Безхребетний виконувач усіх наказів, як Сьюзі? Підбурювачка, як Джоанна? Чи ідеал, як Емі? Книжки стали надзвичайно модними поміж середнього класу. Вони стали головною опорою для