Загублена - Гілліан Флінн

— Ти, мабуть, вже застарий, щоб удавати Гекельбері Фінна,— жартую я.

— Пішла ти, Емі.

А потім він йде у спальню. Нік ніколи не казав такого раніше, але слова зірвалися з його вуст так легко! Мені зроду не спадало на гадку, що він, мабуть, казав їх подумки. Багато разів. Я ніколи не думала, що буду жінкою, яку лає чоловік. І ми присягнулися ніколи не лягати спати, посварившись. Досягати компромісу, розмовляти, але ніколи не лягати спати злими. Це три поради, які дають і передають усім молодятам. Але останнім часом здається, наче я єдина йду на компроміс. Наше спілкування нічого не вирішує, і Ніку добре вдається лягати спати злим. Він може вимкнути свої емоції, наче кран. І вже хропе.

І раптом я не можу втриматися — навіть попри те, що це мене не стосується, навіть якщо Нік розлютиться, дізнавшись: я підходжу до відра зі сміттям і витягую чеки, щоб дізнатися, де він був уночі. Два бари, два стрип-клуби. І я можу уявити його в кожному з них, уявити всі ці розмови про мене з друзями, бо він точно розмовляв про мене з друзями, якщо ця дрібна підлість вихопилася в нього так легко. Я уявляю їх у крутому стрип-клубі, в одному з розкішних місць, де чоловіки можуть повірити, що ще й досі створені правити, а жінки мають їм прислуговувати. Навмисно погана акустика і гучна музика, щоб нікому не доводилося розмовляти, жінка з накачаними цицьками осідлала мого чоловіка (який присягається, що це всього лише забава), її волосся спускається по спині, її губи вологі від блиску, але я не маю відчувати загрозу. Ні, це лише жарти. Я маю просто посміятися й забути.

Потім я розкручую зіжмаканий шматочок паперу і бачу жіночий почерк: Ганна і номер. Я б хотіла, щоб це було кіношне ім'я, дурненьке — Цукерочка чи Бембі. Ну таке, щоб можна було закотити очі. Наприклад, Міссі з двома сердечками над «і». Але тут Ганна, а це справжня жінка, ймовірно, схожа на мене. Нік ніколи мені не зраджував, він присягався, але знаю, що існує багато можливостей. Я можу запитати про Ганну, а він скаже: «Навіть не уявляю, навіщо вона дала мені цей номер, але не хотілося бути неввічливим, тож я його прийняв». Це може бути правдою. Або ні. Він міг мені зрадити і ніколи не розповісти, а відтак поважати дедалі менше, бо я все не можу здогадатися про це. За обіднім столом він бачитиме, як я безвинно їм мюслі, та знатиме, що я дурепа, а як можна поважати дурепу?

І я знову плачу, тримаючи в руці Ганну.

Це дуже по-жіночому, правда ж? Вихопити одну парубоцьку вечірку і приліпити до неї подружню невірність, що може знищити наш шлюб.

Я не знаю, як діяти далі. Почуваюся, наче галаслива дружина рибалки чи як дурна ганчірка, не знаю. Я не хочу злитися, навіть не можу вирішити, чи варто. Думаю, чи не переїхати до готелю — і нехай Нік хоч раз поцікавиться мною.

Сиджу на місці ще кілька хвилин, а потім зітхаю і заходжу до нашої повної перегару спальні, а коли лягаю в ліжко, то Нік повертається, обхоплює мене руками, ховаючи обличчя в мене на шиї. Ми водночас шепочемо: «Пробач».

Нік Данн

Минув один день

Спалахи камер — і моя посмішка зникла, але недосить швидко. Я відчув, як хвиля жару прокотилася по шиї, а на носі з'явилися капельки поту. «Дурень ти, Ніку, дурень». А потім, коли я тільки почав оговтуватися, прес-конференція вже закінчилася і було вже запізно намагатися справити інше враження.

Я вийшов, приклеївшись до Елліотів і похиливши голову, в той час як знову клацали фотоапарати. Я вже майже дістався виходу, коли підбіг Гілпін і відвів мене убік.

— Можна затримати вас на хвильку, Ніку?

Дорогою до кабінету в глибині дільниці він повідомив нову інформацію.

— Ми перевірили той будинок у вашому районі, в який хтось вдерся, і схоже, наче там хтось ночував, тож ми відіслали туди криміналістів. І ми знайшли ще один схожий будинок неподалік, зі схожими пожильцями.

— Ну, саме це мене й хвилює,— сказав я.— Якісь типи підночовують навколо нас. Усе місто перенасичене озлобленими безробітними.

До минулого року Карфаген був корпоративним містом, і корпорація ця називалася «Рівервей-Молл» — невеличке місто в місті, з населенням у чотири тисячі працівників, а це одна п'ята Карфагена. Компанія з'явилася у 1985 році й позиціонувалася як торгівельний центр, що мав приваблювати покупців з усього Середнього Заходу. Я ще й досі пам'ятаю день відкриття: ми з Го й мама з татом усі спостерігаємо за розвагами оддалік натовпу, зупинившись на величезній бетонній стоянці, бо батько завжди хотів мати змогу швидко поїхати з будь-якого місця. Навіть під час бейсболу ми паркувалися біля виходу та їхали під час восьмої подачі. Ми з Го передбачувано починали скиглити, розмащуючи по обличчю гірчицю від хотдогів, образившись і перегрівшись на сонці: «Ми ніколи не бачимо закінчення».

Але цього разу з нашої віддаленої точки огляду можна було повністю осягнути Подію: нетерпляча юрба переминається з ноги на ногу; мер стоїть нагорі червоно-біло-блакитних східців; зверху лунають розкотисті слова — гордість, зростання, процвітання, успіх. А ми наче солдати на полі бою споживацтва, озброєні вініловими чековими книжками та стьобаними торбами. І тут відчиняються двері. Потік людей вливається до кондиційованого приміщення, приємної музики, усміхнених продавців — наших сусідів. Батько навіть дозволив нам зайти всередину, навіть постояв у черзі та придбав для нас дещо: запітнілі паперяночки з апельсиновим смузі.

«Рівервей-Молл» проіснував цілу чверть століття. Потім ударила рецесія, змиваючи крамниці мережі одну по одній, аж доки цілий торгівельний центр не збанкрутував. Тепер це два мільйони квадратних футів відлуння. Жодна компанія не захотіла придбати будівлю, жоден бізнесмен не обіцяв воскресіння, ніхто не знав, що з усім цим робити і як бути з усіма колишніми працівниками, включно з моєю матір'ю, яка втратила роботу в крамниці взуття — дві декади стояння навколішках і прислуговування, сортування коробок і підбирання вологих гольфів пішли в небуття без жодних церемоній.

Закриття торгівельного центру фактично призвело до банкрутства Карфагена. Люди втратили свої заробітки, втратили свої домівки. Ніхто не бачив нічого доброго у найближчому майбутньому. «Ми ніколи не бачимо закінчення». Хоча здається, що цього разу ми з Го таки побачимо. Всі це побачимо.

Банкрутство