Двійник - Тесс Геррітсен

— І що сталося?

Баллард з огидою похитав головою.

— Він сів за ґрати на одну паршиву ніч. Коли в тебе є гроші, ти можеш відкупитися чи не від усього. Я сподівався, що цим усе й закінчиться, що він триматиметься від неї подалі. Але цей чоловік не звик програвати. Усе телефонував їй, з’являвся в неї на порозі. Вона двічі переїздила, але він щоразу її знаходив. Нарешті йому виписали судову заборону, та він не припинив кататися біля її будинку. Тоді, десь півроку тому, усе стало дуже серйозно.

— Як саме?

Він кивнув на теку.

— Усе там. Одного ранку вона знайшла це біля вхідних дверей.

Мора подивилася на фотокопію листка. Два слова, надруковані на порожньому папірці.

«Ти труп».

Страх пробігся Мориним хребтом. Вона уявила, як прокидається вранці. Відчиняє двері, аби забрати газету, і бачить, як на землі тріпотить самотній листок. Розгортає його й читає ці слова.

— Це тільки перша записка, — сказав Баллард. — Після неї були ще.

Вона перегорнула сторінку. Ті ж самі два слова.

«Ти труп».

Третя сторінка, четверта.

«Ти труп».

«Ти труп».

У Мори в горлі стало сухо. Вона подивилася на Балларда.

— Вона нічого не могла зробити, щоб зупинити його?

— Ми намагалися, але так і не вийшло довести, що записки від нього. Як і те, що це він подряпав її авто чи потрощив віконниці. Одного дня Анна відчинила поштову скриньку, а там лежала мертва канарка — їй скрутили шию. Саме тоді вона й вирішила, що хоче забратися геть із Бостона. Хоче зникнути.

— І ви їй допомогли.

— Я й не припиняв їй допомагати. Це мені вона телефонувала, коли Кассель і далі їй надокучав. Я допоміг їй отримати судову заборону. А коли вона вирішила поїхати з міста, я і в цьому їй допоміг. Не так уже й просто зникнути, особливо коли тебе шукає той, хто має Касселеві ресурси. Вона не просто змінила ім’я, вона влаштувала під цим іменем фальшиве життя. Винайняла квартиру й не заселилася в неї — просто збивала зі сліду тих, хто міг би за нею стежити. Поїхати в зовсім інше місце, за все платити готівкою — от що ми надумали. Залишити позаду всіх і все. Це мало б спрацювати.

— Але він усе одно її знайшов.

— Гадаю, це тому вона повернулася до Бостона. Знала, що там вона вже не в безпеці. Ви знаєте, що вона мені телефонувала? Напередодні?

Мора кивнула.

— Ріццолі сказала.

— Вона залишила мені повідомлення на автовідповідачі, сказала, що зупинилася в готелі «Тремонт». Я саме був у Денвері, навідувався до сестри, тому не отримав його, аж поки не приїхав додому. Тоді Анна вже була мертва. — Він зустрів Морин погляд. — Звісно, Кассель заперечуватиме, що це його рук справа. Але якщо він зміг вистежити її до Фокс Гарбор, хтось у тому містечку мав бачити його. Це мій подальший план: довести, що він був там. Дізнатися, чи його хтось пам’ятає.

— Але ж її вбили не в Мені. Її вбили перед моїм домом.

Баллард похитав головою.

— Я не знаю, де тут з’являєтеся ви, докторе Айлс. Але не думаю, що смерть Анни якось пов’язана з вами.

Вони почули дзвінок у двері. Детектив і не поворухнувся, щоб відчинити, лишився у своєму кріслі, не зводячи очей із Мори. То був такий напружений погляд, що вона не могла відвернутися — тільки дивитися на нього й думати: «Я хочу йому вірити. Бо мені нестерпно думати, що я якось винна в її смерті».

— Я хочу, щоб Касселя посадили, — сказав Баллард. — І все для цього зроблю. Я можу допомогти Ріццолі з цим. Я бачив, як розгорталися події, і від початку знав, чим усе це скінчиться. Але спинити не зміг. Я їй завинив, Анні. Я повинен простежити за цим до кінця.

Увагу Мори раптом привернули розлючені голоси. Телевізор у сусідній кімнаті замовк, однак Кейті тепер лаялася з якоюсь жінкою. Коли голоси перейшли в крики, Баллард глянув на двері.

— Про що ти тільки думала? — волала жінка.

Детектив підвівся.

— Перепрошую, треба дізнатися, що там за метушня.

Він вийшов, і Мора почула його голос:

— Кармен, що відбувається?

— Краще спитай про це свою дочку, — відповіла жінка.

— Та облиш уже, мамо. Облиш це, чорт забирай.

— Розкажи батькові, що сьогодні було. Ну ж бо, розкажи, що знайшли в твоїй шафці.

— Нічого особливого.

— Розкажи йому, Кейті.

— Ти страшенно перебільшуєш.

— Що сталося, Кармен? — спитав Баллард.

— Мені вдень зателефонував директор. У школі сьогодні перевіряли випадкові шафки, і знаєш, що знайшли у речах нашої дочки? Косяк. На що це, в біса, тобі схоже? Обоє батьків працюють у поліції, а в неї наркотики в шафці! Нам пощастило, що директор дозволив самим розібратися. Що, якби він про це доповів? Я так і уявляю, як мала б заарештувати рідну дочку.

— Господи.

— Мусимо впоратися з цим разом, Ріку. Треба дійти згоди в тому, що з цим робити.

Мора підвелася з канапи, підійшла до дверей, непевна, як саме найкраще було б піти. Вона не хотіла порушувати приватність життя цієї родини, але зараз доводилося слухати розмову, яку, як вона знала, їй чути не годилося. «Треба попрощатися й піти, — подумала вона. — Залишити стурбованих батьків самих».

Вона вийшла в коридор і зупинилася, наблизившись до вітальні. Мати Кейті здивовано підняла очі на несподівану гостю. Якщо по матері можна було судити, який одного дня матиме вигляд дочка, то похмурій тінейджерці судилося стати ставною білявкою. Жінка була майже одного з Баллардом зросту, статуру мала по-спортивному струнку. Волосся зібране на потилиці у звичайний кінський хвіст, на обличчі — ані сліду косметики, але з такими вражаючими вилицями зайві прикраси ні до