Десертик - Анна Харламова
Приїхавши на роботу, Мітчел усім підлеглим роздав завдання і мовив, що де робити і за що перше требу узятись. Коли з робітниками все було вирішено, він пішов до своєї яхти. Мітчел усміхнувся, бачачи плоди своєї праці. За цей час, який він знає Айлі, його робота над його «дівчинкою», пішла у шаленому темпі. Він вже і забув, як йому до вподоби виходити у плавання. Де вітер обвіває лице; де тихо підкрадається туман; де пробуджує ранішнє сонце, потрапивши у каюту та аромат води. Він хоче, як найшвидше закінчити яхту, та узявши Айлі з собою вийти у води Шотландії. Усміхаючись, він приступив до роботи.
О четвертій годині, Мітчел був вільний. Всівшись в авто, він поїхав до Айлі у кондитерську, щоб з відти попрямувати до магазину.
Під’їхавши до будівлі, хлопець відчинив двері та увійшов у середину.
— Привіт Десертику. — Він усміхнувся, побачивши, що один зі столиків був накритий на двох. — От, неслухняна хитруля. — Засміявшись, він увійшов до кухні. — Ось ти де.
— Привіт. — Айлі підійшла до нього, та чмокнула його у щічку. — Зараз будемо обідати. Надіюсь ти голодний?
— Як «вовк»! — він провів рукою по округлій, налитій сідничці Айлі.
— Я не зовсім про те, але від цього теж не відмовлюсь. — По усій кімнаті пролунав веселий дзвіночок її сміху. — Допоможи мені з оцим. — Вона вказала головою у бік підноса з десертом, та салатом.
Айлі тримала величезну, важку тарілку з м’ясом та картоплею, але їй було цього мало і вона ще прихопила хліб, який нещодавно порізала та порозкладала у невеличкий кошичок.
— Давай я допоможу. — Сполохався Мітчел, та швидко простягнув руку до тарілки з м’ясом.
— Все гаразд, ти бери те, що я казала. А ще візьми пляшку рожевого вина.
— Добре, моя пані. — Засміявся Мітчел, побачивши, яка Айлі серйозна.
Вона засміялась, і грайливо глянула на нього.
— Потім ця «пані», буде зовсім не «пані» і точно не «леді».
— А хто ж? — він підтримав її гру, знаючи, яку тему вони зачепили.
— Твоя ненаситна… ненаситна…
— «Королева»!
— Саме так.
Вони двоє розреготались, та узявши все необхідне пішли до кімнати, де на них чекав столик.
Поставивши усе на стіл, Айлі опустила жалюзі, та увімкнула світло, а на столику запалила декілька свічок.
— Ммм, як гарно. — Похваливши старання Айлі, Мітчел притягнув її на свої коліна. Вона опинилась у найдивовижнішому полоні – полоні його рук, та вуст. — Я скучив.
— І я скучила. — Сказавши це, Айлі заховала обличчя об його шию.
Мітчел провів своєю долонею по її косах, вдихаючи аромат ванільного тіла.
Пройшло майже десять хвилин, доки вони тішились обіймами одне одного у повій тиші.
— Ну, що нагодуєш мене?
— З радістю!
Айлі встала з колін «Шотландця», та почала накладати м’ясо, картоплю та салат, йому на тарілку. Поклавши теж саме і на свою тарілку, Айлі сіла навпроти нього. Мітчел відкоркував пляшку рожевого і піднявши келих до гори, мовив:
— За нас. За чудовий стіл і за твоє одужання!
На словах «за нас», очі Айлі заблищали немов вогники.
— Дякую. — Вона усміхаючись, додала: — За нас!
Ковтнувши вина, Мітчел узявся за страву і прицмокуючи мовив:
— Це просто смакота!
— Приємно це чути. Рада, що догодила.
— Як ти провела день?
— Добре. — Дивлячись йому у вічі, вона засяяла. — Дякую тобі.
— За що?! — щиро здивувався він.
— За те, що зробив з кондитерською. Вона казкова. Ти допоміг втілити мою мрію.
Мітчел перестав їсти, і голосно ковтнув. Давно він не почувався комусь потрібним. Приємне відчуття, робити щось для дорогої людини.
— Мені було приємно. — Чесно відповів він. І опустивши очі, почав наколювати салат на вилку. Він не звик до того, щоб його хвалили. Та й, що він такого зробив?!
— Це для мене важливо. І я рада, що саме ти допоміг втілити мені все це. — Вона обвела зал рукою. — Для мене безцінно те, що ти для мене зробив.
— Я радий, що твоя мрія здійснилась. Ну майже. — Усміхнувся він. — Ще треба відчинитись.
— Це точно. — Айлі простягнула через стіл руку, та узявши його долоню, стиснула її. — Ти зробив мене щасливою.
Мітчелу здавалось, що серце вистрибне з грудей. Він зробив її щасливою. Вона навіть не розуміє, наскільки він поруч з нею щасливий. А як вона може про це знати?! Він же не говорить їй про це. І це правильно. З ним довго щасливою не будеш. Десь, колись – він напартачить, як завжди. Її кривдити він не збирається тому, і зізнаватись їй у тому, що він кохає її не варто. Він поїде. І все.
— Ще вина? — запитав він, змінюючи тему.
Айлі зрозумівши це, нічого не сказала, лише похитала головою у знак згоди. Він долив вина їй та собі, та швидко спустошив свій келих.
Їли вони майже мовчки, тільки іноді пробігали якісь фрази.
— У мене ще десерт. — Радісно вставши зі стільця, вона дала одну піалу з кремом Мітчелу, а іншу узяла собі.
— О, Айлі… Це смакота неймовірна. — Мітчел просто накинувся на десерт.
Айлі засміялась.
— Зачекаєш мене тут, я на декілька хвилин у кухню.
— Тобі чимось допомогти?
— Ні, ні. Посидь тут, а коли я тебе покличу, приходь на кухню.
— Добре. — Не розуміючи, що вона замислила, він просто погодився.
Айлі узяла з комори плед та декоративні подушечки. Швидко постелила плед на великому кухонному столі, та накидала подушок. Узявши з тої ж самої комори свічки з ароматом ванілі та полуниці, Айлі прикрасила кімнату. Запаливши їх, вона задоволено усміхнулась. Вимкнувши світло, вона огляділась на свої старання.
Роздягнувшись до мереживної червоної білизни, вона всілась на стіл, поклавши ніжку на ніжку.
— Мітчеле, візьми пляшку вина та келихи і приходь до мене. — Голосно сказала Айлі, водночас, поправляючи зачіску.
Мітчел піднявся зі стільця, та слухняно зробив те, що було сказано дівчиною.
Увійшовши до кухні, Мітчел усміхався наче дитина, яка щойно отримала подарунок на Різдво.
— «Десертику». Ти неперевершена жінка.
Айлі грайливо потерла ніжку об ніжку, і покликавши його вказівним пальчиком до себе, промовила:
— Я теж чекаю на свій «десертик».
Мітчел поставив келихи та пляшку вина на стілець, та підійшов до Айлі. Розсунувши її ніжки він встав між ними. Узявши її обличчя у свої долоні, він почав пристрасно цілувати соковиті губи. Їхні язики пестили одне одного, даруючи неймовірну насолоду, яка розливалась по усьому тілу, пробуджуючи кожну клітинку. Груди Айлі здіймались, «квітка» стала у мить вологою, а «друг» Мітчела ледь не розривав штани. Мітчел звільнив її перси від червоного бюстгальтеру, і так само швидко зняв з неї мереживні трусики.
— О, моя Айлі. — Вставши перед нею на коліна, він ледь торкнувся губами її лона. Дівчина затремтіла, зітхнула та вигнувши спину, схопилась руками об стіл.
— О, так. — Засміялась тихо вона.
— Солоденька моя. Як же я люблю твій аромат, твою ніжну плоть. Я божеволію, торкаючись тебе. — Сказавши це, він знову опустив голову між її ніжок.
— Ще… Ще… Ще… — Зітхаючи від насолоди, вона ледь промовляла слова.
— З задоволенням. — Усміхнувся він.
Мітчел був наче під гіпнозом, він не міг та не хотів зупинятись. Вона дурманила його своїм божественним тілом. Тільки торкаючись, пестячи та цілуючи тіло Айлі – він поринав у світ найвищої насолоди душі та тіла. Він відчув, як її ніжки затремтіли і вона уся напружилась. Ще трішки його старань і вона потрапить до «Нірвани». Але у цю мить, він почув її голос.
— Я хочу тебе. Зараз. — Облизавши пересохлі губи, сказала вона.
Він підняв свої очі на неї, та усміхнувся. Підвівшись, він опустив штани та білизну, і вставши між її стегнами, повільно почав входити у неї.
Він задоволено застогнав.
— О, моя Айлі. — Він узявся однією рукою за потилицю дівчини, а іншою рукою тримав її за талію. — Яка ж ти волога. — Він усміхнувся до неї, а потім вп’явся у її губи.
Айлі притягнула його ніжками до себе, запрошуючи у глибини шовку все глибше і глибше. Вона відчула, як він затремтів, а звуки його задоволення змішувались з її зітханнями. Вона обвела його шию руками, а він у цю мить, почав усе глибше та швидше входити у неї. Їхні губи нарешті відірвались одне від одного, тепер настала черга очей, задовольняти свої бажання. Вони пильно вдивлялись одне одному у вічі, розділяючи миті насолоди та повної віддачі душ та тіл. Айлі зітхала, але потроху вони змінювались на майже крики. Мітчел ще глибше та швидше володів нею, це було шалено, пристрасно та неймовірно. Він голосно застогнав, і останні удар за ударом у її гарячу, вологу та шовкову «квіточку» змусили його затремтіти що сили. Їхні очі все дивились і дивились одне на одного. Вони задоволено засміялись, захриплим від стогонів горлом.
— Це неймовірно. — Поцілувавши швидко його у шию, мовила вона.
— Обійми мене Айлі.
Їй подобалось, що він хоче обіймів та пестощів, після їхнього поєднання. Це означало, що він відчуває те, що й вона – кохання.
Вона обвела руки довкола його спини, та ніжно поцілувала у плече. Поклавши голову на груди, вона блаженно заплющила очі.
Мітчел обійняв її навзаєм, та вдихаючи аромат її волосся, подумав, що він найщасливий чоловік на землі. Він не зможе без неї. Він так сильно покохав її. Він не зможе відпустити свій Десертик. Але він кохає її по-справжньому, і бажає їй лише щастя - тому мусить відпустити її. Проте, ця мить лише їхня, і вони мають на неї повне право. Вони мають право бути щасливими у цю мить.
— Мітчеле. — Нерішуче промовила дівчина.
— Що? — провівши долонею по її волоссю, запитав він.
Айлі підняла на нього свої дивовижні очі, та промовила:
— Я кохаю тебе.
Мітчел голосно ковтнув. Узяв її обличчя у свої долоні, та ніжно поцілував.
— Я знаю мій «Десертик». Знаю.
Айлі дивилась у глибини його очей, і з нетерпінням чекала на його зізнання. Вона бачить кохання у його очах. Вона відчуває його кохання.
Він мовчав декілька довгих секунд. Для Айлі вони були вічністю.
— Ну, що вип’ємо вина? — усміхнулась дівчина, і запитала, як ні в чому не бувало.
— Я теж тебе кохаю моя Айлі. — Він провів по її оголеній спині, кісточками своїх пальців.
Обличчя Айлі осяяла найщасливіша усмішка. Серце закалатало, як навіжене. Вона знала. Вона знала, що він теж її кохає. Це чоловік її мрії. Це той, кого вона так довго чекала.
— Мітчеле… — мовила вона, але хлопець її перебив.
— Я тебе кохаю мій Десертику. — Він на мить замовчав, але одразу заговорив далі. — Але ми не можемо бути разом. Я тобі вже казав це. Моє рішення не зміниться. Я знаю, тобі боляче. — Він замовчав у друге, приховуючи «клубок» у горлі. Оволодівши собою, він сказав. — Я хочу тобі лише щастя, тому…
Тепер перебила вона його, не даючи змоги договорити.
— Я щаслива з тобою. — Її голос затремтів. — Я давно так добре не почувалась. Я взагалі так добре ніколи не почувалась. — Вона дивилась у сумні, сповнені кохання очі, і ніжно провівши долонею по його щоці, сказала. — Як можна не спробувати там, де є кохання?!
— Я теж щасливий з тобою. Але… — Він сумно усміхнувся. — Але, згодом ти перестанеш бути зі мною щасливою. Краще, щоб все залишилось, як є.
— Я не згодна. — Сказала дівчина з болем у голосі. — Ну чому ти вирішуєш за нас?! Так не чесно. — Її губи затремтіли, до горла підкотив «клубок», і вона тихо заплакала.
— Тільки не плач, благаю. Мені боляче від твоїх сліз. — Йому стискало у грудях. Йому боляче озвучити те, що у нього в думках, але все ж таки він мовив: — Я не можу бачити, як ти плачеш. Колись із-за мене так плакала моя мама.
Його обличчя напружилось, але не від злості, а від болю. Цей біль він добре приховував, але зараз при ній – він, як оголений дріт.
Айлі дивилась на нього крізь сльози. Так! Їй було дуже боляче, але бачачи, як його обличчя змінив біль, вона зрозуміла, що в цю хвилину йому вона потрібна, як ніколи.
Вона забрала руки з шиї Мітчела, і побачила в його очах страх. Він злякався, що вона просто піде, але в цю мить, вона вляглась на стіл, вкритий пледом. Похлопавши рукою по пледу, вона запросила його лягти поруч. Він видихнув, і не секунди не вагаючись, почав знімати речі, які і досі були спущенні до низу. Через декілька секунд, він вже міцно обіймав її, лежачі поруч.
Лежачі мовчки, і майже дрімаючи в обіймах одне одного, вони так провели майже годину, доки їх не наполохав телефон Айлі.
Намацавши неподалік телефон, дівчина підняла слухавку.
— Алло.
— Алло. Привіт доню! Ми вже під’їжджаємо до Аберфелді. Скоро ми побачимося люба. — Радісно голосила мама.
Айлі була шокована. Чому її не попередили?
— Чому ж ви не сказали про приїзд?
— Сюрприз!
— Це супер мамусю! Тоді чекаю за тою адресою, яку я вам дала.
— Скоро будемо. Цілую.
— Цілую мамусю.
Айлі обернулась на Мітчела.
— Що таке? — запитав хлопець, бачачи ступор Айлі.
— Мої батьки їдуть до «нас» до дому. Зараз! — підкреслила вона, останнє слово.
— Як тут?
— Ось так!
— Давай швидше одягатись, та гайда додому. Не хочу, щоб перша хто зустріне їх, була бабуся. Це ж одразу будуть розмови про весілля.
Айлі невдоволено зітхнула.
Зібравшись, молоді люди одразу поспішили до автівки. Всівшись у неї, вони поїхали до свого будинку.
