Десертик - Анна Харламова
Зайшовши у дім, Мітчел зачинив двері ногою, бо його руки були зайняті. Айлі мило спала у його обіймах. Вона заснула у машині, і він не хотів її будити, тому узявши на руки свій Десертик, заніс Айлі у дім.
Опинившись у спальні, хлопець поклав Айлі на ліжко. Вона тихо зітхнула, проте не прокинулась. Мітчел відійшов від ліжка на декілька кроків та поглянув на наймиліше створіння у світі. Йому так хотілось, щоб у її обіймах був лише він. Але це місце займе хтось інший. Серце від цих думок здавалось зупинялось. Хлопець важко ковтнув, приховуючи те, чого так давно не було. Це були сльози. Змігши опанувати себе, він зробив крок і у цю мить підлога під ним рипнула.
Айлі потягнулась та розплющила очі.
— Ми що, вже вдома? Я відключилась?
— Так, Десертику. Вибач, я не хотів тебе розбудити. — Мітчел підійшов до ліжка, та сів біля Айлі.
— Це на краще. — Вона хитро усміхнулась. — Навіщо марнувати час.
— Я сьогодні буду спати у низу.
Його холодна відповідь, ошелешила Айлі.
— Чому?
— Так буде краще.
— Знову ніяких пояснень, одразу ствердження. Добре. Як скажеш.
— Пробач.
— Іди Мітчеле. Ось тут не треба нічого пояснювати. Все і так зрозуміло. Хоча ти напевно і не збирався пояснювати перепади свого настрою. — Айлі привстала, та подивилась поглядом, який наче метав стріли. — Але знай, я теж буду робити те, що мені заманеться, без усіляких пояснень.
Мітчел насупився.
— І що ж ти такого будеш робити?
— Я ж сказала, звітувати не буду. А тепер можна, я переодягнусь з твого дозволу? — вона спустила ноги на землю, і зойкнула. Нога добряче боліла, але стиснувши зуби, вона все ж таки встала на обидві ноги.
Мітчел встав разом з нею, і хотів їй допомогти, але Айлі зробила крок від нього.
— Вперте дівчисько!
— У мене хороший вчитель. Себе за це похвали. — Фиркнула вона.
— Коли ти демонструєш свій характер, мені хочеться тебе добряче…
— Що добряче?
— Відтрахати.
Айлі голосно ковтнула. У її голові промайнуло так багато думок, про блаженні миті пристрасті з Мітчелом. Вона хотіла, щоб вони нестримно, без правил, безсоромно віддались пориву. Айлі хотіла, щоб він оволодів нею, неприборканою, голодною пристрастю та бажанням. Його слова відлунювали у скронях «мені хочеться добряче тебе відтрахати». Айлі теж цього хотіла, але уступити зараз не могла.
— Візьми ковдру та подушку.
— Не зрозумів.
— Ну ти ж збирався спати унизу.
— Ти знущаєшся?! Я кажу, що хочу тебе, а ти мені кажеш про диван унизу.
— За твоїми думками та бажаннями не встигнеш.
— Ти знаєш чого я бажаю. — Він повів грайливо бровою, та почав знімати теніску.
— Ні, Мітчеле. Досить з мене твого мінливого настрою. Я іду у душ. А ти де хочеш там і лягай. Але сексу не буде. — Айлі задерши носика, пішла у ванну.
Мітчел кипів від злості. Ще ні одна дівчина йому не відмовляла. Вони самі вішались йому на шию, самі плигали у його ліжко. А ця маленька спокусниця - відмовила йому. Він скипів. Знявши увесь одяг, він увірвався у ванну.
— Тобі не втекти Десертику.
— Що, ти собі дозволяєш?! Ми не будемо цього робити! — Айлі прикривалась долонями, і злилась не на жарт.
— Ми це зробимо і не раз. Повір.
— Ні. У мене болить нога. Я не в гуморі. І я втомилася підлаштовуватися під твій настрій. — Вона ображено дивилась на нього.
— Я буду тебе підтримувати, і твоя нога не буде боліти. Твій настрій, я зараз підійму. — Він усміхнувся. — Знаю, у мене важкий характер, але ж твій гострий язичок знає, як мене приборкати.
Айлі нічого не відповіла, вона просто узяла з полиці рушника, закуталась у нього та вийшла з ванної.
Мітчел не міг ображатись на неї, він сам псує те, що є найкращим у його житті.
Коли він вийшов з душу, та увійшов до кімнати, Айлі вже спала. Він усміхнувся. Наймиліша, найчудовіша дівчина спить у його ліжку. Він зловив себе на думці, що спати поруч з коханою, це така ж насолода, як займатись з нею коханням. Йому хотілось зараз лише одного, лягти поруч і притягти її для сну у свої обійми. Так він і зробив. Айлі лише тихо зітхнула і поклала голову йому на плече. Затремтівши, вона притиснулась ближче. Мітчел вкрив її простирадлом, та міцно обійняв.
— Тепліше? — тихо запитав він.
— Так. Дякую, Мітчеле. — Айлі трішки розплющивши очі, усміхнулась йому. Але у ту ж мить, сон заволодів нею.
Мітчел поцілувавши її у скроню, теж пірнув у царство сну.
Ніч видалась холодною. Айлі затремтіла, і не намацавши на осліп простирадла, ледь розплющила очі. Простирадло майже сповзло на підлогу. Дівчина підняла його, та загорнувшись до самої шиї, подивилась на ліжко. Вона була одна. Дівчина огляділа кімнату, і з легкістю зітхнула, побачивши біля вікна силует шотландця. Ніч здавалось, була занадто темною та холодною.
Мітчел почув, як Айлі зітхнула і одразу обернувся у її бік.
— Я тебе розбудив? — тихо запитав він.
— Ні. Я просто замерзла. — Показавши ковдру, вона запитала: — Чому ти не спиш?
— Безсоння.
— І часто?
— Занадто.
Айлі сумно зітхнула.
— Лягай у тепле ліжко.
— Скоро. — Усміхнувся він. — А ти спи, Десертику.
Нарешті Айлі звикла до темряви, і добре бачила, сумний вираз обличчя шотландця. Дівчина хотіла встати, але голос Мітчела її зупинив.
— Куди ти?! Тут холодно. Будь у ліжку.
— Чекаю.
— Ну і характер. — Засміявся він, проте голос і досі був сумний.
Мітчел обійшов ліжко та забрався під ковдру.
— Розкажи.
— Що?
— Що тебе так мучить.
— Нема, що розповідати.
— Чому ти не спілкуєшся з батьками?
— Айлі… Айлі…
— Хоч би коротку версію.
Мітчел, ще ніколи ні з ким не ділився своїми проблемами, а тим паче не розповідав про родину. Але Айлі була та людина, якій хотілось довіритись. Проте, він не може розповісти усе. Вона його зненавидить.
— Я зробив їм боляче своєю поведінкою. І тепер…
— Не можеш себе пробачити. — Договорила за нього вона.
— Так.
— Але ж це батьки, вони давно забулись твої помилки. Для них зараз робить боляче не те, що ти колись зробив, а те, що тебе немає поруч.
— Я розумію. Та я не можу їм дивитись у вічі.
— Але ж…
Мітчел не дав договорити їй:
— Давай спати.
— Із-за своїх старих помилок ти і мене не підпускаєш до себе. Це не чесно.
Айлі повернулась до нього спиною, та накрилась ковдрою.
— Так буде краще для тебе. — Прошепотів він.
— Змінюй хоч іноді місцями слова. У тебе наче «платівка» заїла.
Мітчел засміявся, та ліг поруч з нею.
— Іди до мене. — Він просунув руку їй під голову, а іншою притягнув її до свого тіла.
Айлі не ворухнулась, але і не запротестувала.
Так вони і заснули.
Холодна ніч, змінилась на світлий та теплий ранок. Розплющивши очі, Мітчел поглянув на Айлі, яка сиділа на ліжку спустивши з нього ноги.
— Що таке? Чому ти так сидиш?
Айлі обернулась.
— У мене нога розпухла. Не можу встати. Як тепер бути?! Як кондитерська без мене?! — затараторила дівчина, та зарюмсала.
Мітчел швидко встав з ліжка, та обійшовши його, сів на почіпки біля Айлі.
— Ну, що ти Десертику?! Все буде гаразд з кондитерською. Скажеш, що зробити і я все зроблю. — Він узяв її підборіддя у свої пальці, та усміхнувся їй. — Інша річ нога, з цим треба в першу чергу щось вирішувати. Треба до лікаря.
— Нізащо! Я до лікаря ні ногою!
Вони обоє засміялись.
— Ну це, я вже зрозумів. Тоді давай назад у ліжко. Бігом. — Насупився він. — Я принесу тобі каву і щось поїсти.
— Нічого цій нозі немає. Я піду та приготую сніданок. — Айлі вперлась ногами об підлогу і зойкнула.
— Марш у ліжко! Я два рази попереджати не буду.
Айлі залізла під ковдру, і насупилась.
— І що тепер, просидіти тут увесь день?
— Так. Дай відпочити нозі. — Мітчел швидко встав, та так само швидко вибіг із кімнати. Через хвилин сім хлопець знову з’явився перед Айлі. Він тримав у руці джгут, — Покажи ногу. — Він узяв її маленьку ніжку у свою велику жменю, та почав обмотувати її. Айлі іноді зойкала, коли він затягував джгут, але слухняно віддалась у руки Мітчелу. Вони іноді зустрічались поглядами. В цих поглядах було стільки тепла та ніжності, що в обох з’явились «мурашки» на шкірі. Такі інтимні миті робили їх все ближчими одне-одному. — От і все.
— Дякую, за турботу. — Вона усміхнулась тою усмішкою, від якої він просто божеволів.
— Ну, що ти, Десертику?! Зачекай, я скоро принесу сніданок. А потім ти розповіси, що треба зробити у кондитерській. Домовились.
— Домовились.
— Ось це, мені до вподоби.
— Тобі до вподоби, коли ти завжди правий і наполягаєш на своєму, це я вже зрозуміла.
— Саме так! — безсоромно мовив він, та засміявся.
Мітчел встав з ліжка, та пішов до дверей. Підморгнувши їй, він зник у коридорі.
Айлі усміхалась, хоча нога пекла мов у вогні. Але було так приємно, що він такий турботливий.
Тиждень для Айлі був неначе на відпочинку. Завдяки тому, що дівчина добряче забила ногу, вона побачила справжнього Мітчела, якого він добре заховав. Він перестав грати роль нареченого, він дійсно ним став. Його турбота, ніжність, та увага – все більше закохували її у хлопця. Він допомагав їй зайти та вийти з душу, приносив їй у ліжко їсти, вирішував справи, що до кондитерської, перев’язував ніжку та кохався з нею кожну ніч, даючи відчути себе жаданою та коханою.
— Куди це ти? — невдоволено запитав Мітчел у Айлі, дивлячись, як вона встає з ліжка.
— Мітчеле, нога вже геть здорова. І все завдяки тобі. — Вона мило усміхнулась, та продовжила обережно підійматись.
— Сядь! — закомандував він, але при цьому не припинив одягати через голову теніску.
— Мітчеле, я ж не можу геть нічого не робити.
— В ночі ти гарно попрацювала. Тому можеш і відпочити. — Хитро усміхнувшись, він облизав нижню губу.
— Бачиш не така, я вже і безпомічна. — Повівши грайливо плечем, вона йому усміхнулась.
— Це правда. — Засміявся він. — Ну і які ж у тебе сьогодні плани?
— Піду у кондитерську. Потім у магазин, купити продуктів. А ще…
— А ще, ти нікуди не підеш. Що за купа планів?! Нога ще не повністю видужала, а вона вже націлилась на «навколосвітню подорож».
— Мітчеле, все вже гаразд. — Вона підійшла до нього у притул, і обвела руками його талію. Їй здалось, що він перестав дихати, але його серце навпаки вибивало шалений ритм прямісінько у її вухо. — Дякую тобі. Ти дуже турботливий.
Мітчел стояв, як вкопаний. Вона його ще так не обіймала. Ці обійми не виказували пристрасті, вони були такими простими, у них було стільки любові та ніжності, що Мітчел оторопів. Проте через декілька секунд, він відповів на обійми Айлі. Він почув, як вона задоволено зітхнула, і ще дужче притис її до своїх грудей. Він не міг навіть мріяти, що така дівчина, як Айлі може закохатись в такого, як він. Але ж вона закохалась у нього, не знаючи який він насправді, та ким він був. А якщо б взнала, її кохання розчинилось – як цукор у каві. Він хотів щоб вона знала, що було та ким він був колись. Він хотів щоб вона могла покохати навіть знаючи, що було у його житті. Зараз вона кохає його, але це тільки із-за того, що не знає правди. Це обман з його боку, а надіятись на те, що її кохання нікуди не зникне після його зізнання – це все одно, що міраж у пустелі. І він зрозумів би її, якщо б вона захотіла піти. Якщо б її кохання розтануло. Такого, як він кохати не можливо. Він сумно усміхнувся їй у коси, та відпустив з обіймів.
— Мені треба іти.
— Що сталось?
— Нічого! А що?
— Ти змінюєшся за секунду.
Він промовчав на її ствердження.
— Тебе підвезти у кондитерську?
— Пане «лікар» дозволяє піти на роботу?! — вона заплескала в долоні.
— Так, але пан «лікар» заїде за тобою після роботи і ми разом поїдемо за покупками. До речі, що ти хотіла в третє?
— Приготувати вечерю.
— Я скучив за твоєю смакотою. — Усміхаючись, він залився трішки почервонів, від свого ж зізнання. Куди поділась його стриманість та холодність? Ця дівчина його геть змінила. Вона ніби-то повертає його з минулого, коли він був ще нормальним хлопцем. До усієї тієї історії, яка зруйнувала стосунки з сім’єю.
— Ммм, дякую. Приємно чути. — Айлі побачила рум’янець, проте промовчала. Їй було дійсно приємно, що йому до вподоби її страви. Це теж робило їх ближчими. Вона усміхнулась, та цмокнувши Мітчела у губи, мовила: — Я у душ.
— Я почекаю на тебе у кухні, а потім відвезу тебе на роботу.
— Добре. Дякую. — Сказавши це, вона пішла до ванної.
Мітчел у цей час спустився до кухні.
Підвізши Айлі до кондитерської, він попередив її щоб вона чекала на нього і нікуди сама не йшла. Це він повторив два рази. На що Айлі весело усміхнулась та віддавши честь, попрямувала у приміщення. Мітчел важко зітхнув та пішов до авто.
Айлі обернулась та помахала автівці, що від’їжджає - точніше водію. Мітчел помахав навзаєм, та зник за поворотом.
Увійшовши у кондитерську, дівчина увімкнула світло, і оторопіла. З очей закапали сльози. Сльози щастя. Кондитерська, була повністю обставлена, натяк на те, що тут ще нещодавно був ремонт – як і сліду не було. На кожному столику були білі скатертини, а поверх них трикутником вмостились ще скатертини у шотландську клітинку шоколадного відтінка. На кожному столику блищали білій чайничок, цукорниця, дві чашечки на тарілочках з золотими ободками, та невеличка ваза з меленькими рожевими трояндами. Над головою висіли білі, круглі світильники, а підлога була з міцного каменю, відтінку майже такого ж, як шотландські скатертини на столиках. Холодильники, вітрини та тумбочки сяяли чистотою.
Айлі усміхнулась та засміялась, відчувши аромат ванілі.
По усьому тілу розлилось тепло. Він ніжний та турботливий, але поводиться, як «Чудовисько» з казки «Красуня та Чудовисько13». Дівчина засміялась, та подумала, що ще декілька поцілунків і чари розвіються і він стане принцом.
Айлі стояла посеред кімнати і не розуміла, що ж тепер їй тут робити?! Мітчел
__________________________
13«Красуня і Чудовисько»(англ. Beauty and the Beast)-30-ий за рахунком повнометражний мультиплікаційний фільм студії «Walt Disney Pictures». Прем'єрний відбулась 22 листопада 1991 року в кінотеатрах США. Фільм є екранізацією однойменної казки Жанни-Марі Лепренс де Бомон.
про все потурбувався. Вона вирішила трішки не послухатись шотландця, і все ж таки піти у магазин, щоб закупити продукти на вечерю та й влаштувати романтичний вечір.
Пройшло години півтори, від тоді, як Айлі швидко закупивлась і повернулась укондитерську. Помивши руки, вона узялась за десерт. Перше, що вона вирішила зробити так це ванільний крем, який буде прикрашений полуницею в шоколаді. Основною стравою вона збиралась приготувати яловичину з сумішшю ароматних
приправ. А ще: картоплю тушковану з овочами і салат з білокачанної капусти, та яблук, заправленим олією та приправами.
Усі думки були налаштовані на приготування смачної вечері.
