Десертик - Анна Харламова
— Добре, що погодилась. Я хотів цієї прогулянки. — Хижість його очей говорила про те, що він хотів зробити. Він підійшов до Айлі у притул, та почав нахилятись до її губ.
Дівчина зробила крок назад.
— Пішли он туди. — Вказавши пальцем у бік кам’яної доріжки, вона одразу почимчикувала туди.
Мітчел завис у тому положенні, у якому збирався поцілувати Айлі. Потім випрямився та пішов за нею, на ходу знімаючи піджак. Він бачив, як вона швидко потерла долонями плечі від прохолоди.
Опинившись позаду неї, він накинув на неї піджак та обхопив за плечі.
— Ти погодилась на прогулянку, бо боялась залишитись зі мною наодинці у спальні? Правильно?
— Нічого я не боялась. — Хмикнувши, вона задерла носика.
— Ти зазвичай говориш правду. Чому зараз брешеш?
Вона ковтнула. Він читає її, як розгорнуту книгу.
— Так. Я боялась.
Мітчел забрав від неї руки та сказав:
— Тобі не варто мене боятись. Я б ніколи тебе не торкнувся без твоєї згоди.
— Я знаю.
— То чого ти боялась?
— Себе. Боялась свого бажання. І того, що можу порушити нашу домовленість, зоставшись в одному ліжку із тобою.
— Моя чесна Айлі повернулась. — Він повернув її до себе обличчям, та зустрівся зі смарагдовими очима. Він нахилився і його гаряче дихання торкнулось її губ, але вона знову зробила крок назад.
— Дякую за піджак. Але тепер ти можеш замерзнути.
— Ти можеш зігріти мене своїми губами. Чому ти тікаєш від мене?
— Нам і цього краще не робити.
— Зрозумів.
— Хоча, — Айлі зробила крок на зустріч.. — Один поцілунок можна.
Він усміхнувся та миттю оволодів її гарячими губами. Важко дихаючи, обіймаючи одне одного, вони насолоджувались поцілунком. Він ніжно провів по її спині пальцями, викликавши у ній солодке тремтіння. Його піджак злетів з неї, зоставивши її у жарких обіймах Мітчела. Айлі застогнала, та ще дужче вп’ялася у його губи. Він відповів з такою ж пристрастю на її дії. Його рука поповзла униз, обхопивши її сідничку. Гладка тканина давала змогу відчути вигини Айлі, від чого його голова пішла обертом. Відсторонившись від її губ, він дарував цілунки шиї та вилицям. Дівчина застогнала вдруге, відчувши, як його «друг» впирається об її стегно.
— Айлі. Що ж ти зі мною робиш?! — його і без того сексуальний голос охрип від пристрасті. — Цілувати тебе, це наче секс в мініатюрі.
Айлі облизала сухі губи, та промовила:
— Згодна з цим порівнянням. Поцілуй мене.
Мітчелу не треба було повторювати двічі. Його губи знову знайшли її ванільні вуста.
Цілунок тривав так довго, що у обох запаморочилась голова. Відірвавшись одне від одного, вони задоволено засміялись.
— Десертику ти ж змерзла. — Схвильовано сказав він, дивлячись, що вона без його піджаку. Він підняв його, та накинув на неї.
— З тобою було жарко. — Усміхнулась вона.
— Це добре. — Мітчел провів долонею по її щоці, та не втримався щоб не обійняти її. Він вдихав її ванільний аромат, насолоджувався теплом та ніжністю. — Обожнюю твій аромат. — Він знову втягнув носом.
Айлі засміялась.
— Лоскотно. — Їхні сяючі очі зустрілись.
— Я б з задоволенням трохи інакше тебе полоскотав. — Облизавши губи, сказав він, та опустив руку на її талію.
— Приємно чути.
— То, що пішли додому?
— Ти ж знаєш, що нічого не буде?
— Знаю.
— Але ж спати я все одно буду поруч із тобою. Тож ніч буде солодкою.
Дівчина усміхнулась йому, та узявши за руку, мовила:
— Пройдімося трішки. Ніч така гарна.
— Це ти гарна.
— Дякую.
— Тобі ж буде важко на підборах. Не втомишся?
— Ні. Вже ні. — Тримаючись за руку Мітчела, Айлі зняла туфлі.
— Ти надзвичайна. — Засміявся він.
— Ой!
— Що?
— Холодно.
Він розреготався, та схопив її на руки. Вона була для нього наче пір’ячко.
— Це ж травень, що ж ти хотіла.
— Щоб було тепло. — По-дитячому, щиро відповіла вона.
Він знову засміявся.
— Ти знаєш, я давно не сміявся. З тобою я часто став сміятись.
— Тобі личить усмішка. А коли ти хочеш мене поцілувати, у тебе на обличчі з’являється особлива усмішка.
— Яка ж? — з цікавістю запитав він.
— Хитра, хижа, самовпевнена та спокуслива – це вибухова суміш. — Вона почервоніла.
— Люблю твою чесність. І дякую за комплімент. — Він усміхнувся так, як вона щойно описала.
— Ось ця усмішка. — Засміялась вона.
— Тож ти знаєш, що за нею послідує.
— Знаю.
Він нахилився та поцілував її ніжно у вуста.
— Смачно.
Айлі облизала губи, та мовила:
— Смачно. Проте замало.
— Ми це поправимо, коли будемо у ліжку.
— Вже на це чекаю. — Закусивши губу, вона обвила його шию руками ще дужче.
— І я.
— Давай викличемо таксі.
— Ти ж хотіла погуляти.
— Погуляємо іншим разом. Тим паче, напевно, буде дощ.
— Ти ж не хочеш гуляти, бо думаєш, що мені важко тримати тебе?! Правда ж?
— Чого ти завжди копирсаєшся в моїй голові?! — засміялась вона.
— Мені не важко.
— Нам йти з десяток будинків.
— Ну той що. Ти, вважаєш, що я не спроможний донести тебе додому?!
— Мітчеле. Постав мене. Будь ласка.
— Значить вважаєш, що не донесу?!
— Донесеш. Але потім надірвеш спину.
— Ні.
— Так.
Він не слухаючи її, попрямував по вулиці, яка веде до їхнього дому.
— Це не так багато, як здається. — Підбадьорив він насамперед себе, а не її.
— Ага. Ціла вулиця, а потім ще іти за місто хвилин десять.
— Ну то й що!
— Якщо зараз же не поставиш мене на ноги, і не викличеш таксі, ніяких цілунків у ліжку тобі не бачити. — Її ультиматум пролунав, як грім серед ясного неба.
— Ось, це Айлі – не чесно.
— Усе чесно, якщо в твого хло… — Айлі замовчала.
— Що ти хотіла сказати?
— Нічого.
— Де чесна Айлі?
— Я хотіла сказати хлопця. Але це не в тому плані, про який ти подумав.
— А у якому ж?
— Мітчеле, це просто вирвалось. От і все!
— Айлі, ти завжди кажеш правду, і мені доведеться сказати тобі правду, навіть якщо це завдасть нам болю.
— Мітчеле, ти зробив із мухи слона.
— Ми не зможемо бути парою.
— Я знаю. Ти це вже казав. Я не дурна і двічі повторювати не треба. — Айлі розсердилась. — Відпусти мене.
— Причому тут одразу відпусти?!
— При тому, що ти бовдур, який усе щойно зіпсував. — Вона забрикала ногами, щоб він її відпустив.
— Це ти ляпнула не подумавши. А я винен?! Я просто не хочу, щоб ти мріяла про те чого не буде.
— Я зрозуміла. Дякую, що нагадав. А тепер опусти мене на землю.
Повз них, якраз їхало авто, і на удачу Айлі це було таксі. Дівчина махнула рукою, і воно одразу зупинилось.
— Ну навіщо?! — Мітчел невдоволено зітхнув.
— Щоб ти мене запитав! — фиркнула вона. — Опускай мене.
Він послухався її, та повільно опустив босоногу Айлі на землю. Вона швидко вдягла підбори та всілась у таксі. Мітчел був злий, як вовк, проте діватись не було куди. Він всівся на переднє сидіння, біля водія. Через секунду, вони рушили додому.
У будинку було тихо, бабуся вже спала, коли парочка нарешті прийшла додому. Зайшовши до спальні, Мітчел почав роздягатись.
— Можна, я буду сьогодні спати у іншій кімнаті?
— Ні.
— Тоді, я постелю собі на підлозі. — Задерши носика, сказала Айлі.
— У тебе є своя частина ліжка. Не хвилюйся, я тебе не торкнусь. — Розсерджено сказав він, відвернувшись від неї.
Айлі невдоволено зітхнула.
— Гаразд, тоді, я у ванну переодягтись і прийняти душ. — сказала Айлі, дістаючи з шафи рушник, вона кинула його на ліжко. Скинувши туфлі, вона одягла кімнатні, та зробивши хвіст, знову узяла до рук рушник.
Він сердився та швидко знімав із себе одяг. Обернувшись на Айлі, він забувся, що сердиться. Вона виглядала такою милою. Довга сукня і досі була на ній, але домашня зачіска та капці робили з неї таку справжню, домашню, з якою поруч завжди затишок. Він усміхнувся.
— Буду чекати на тебе, моя люба наречена. — Вишкірився він, та стягнув з себе штани і водночас білизну.
— Мітчеле! — Айлі відкрила рота, та вибігла з кімнати.
Мітчел, що є сили розреготався. Її червоні щічки так і манили поцілувати їх.
Після того, як Айлі прийняла душ, Мітчел зробив те ж саме. Коли він зайшов у спальню, дівчина визирала у вікно та дивилась на небо. Її ніжки були навшпиньках, а сорочка трішки задерлась оголивши апетитні сіднички одягнені у червоне мереживо.
— Гарний вид. — Це було не запитання, а ствердження. Він дивився на її форми, та усміхався.
Айлі наполохалась, але одразу зрозуміла про, що він говорить. Опустивши чорну, шовкову нічну сорочку, вона зачинила вікно. Глянувши тільки раз на Мітчела, Айлі нічого не мовивши, пішла у ліжко. Вмостившись на своїй частині, дівчина промовила.
— Добраніч.
— Добраніч Айлі. — Він вимкнув світло, та ліг на протилежній частині ліжка.
Айлі стрепенулась, відкрила очі, почувши якесь бурмотіння. Була глибока ніч. У кімнаті було лише місячне тьмяне світло, але і воно дало змогу побачити, як Мітчел ворочався з боку в бік.
Дівчина нахилилась до нього, та провела долонею по обличчі. Він був увесь мокрий та щось незрозуміле говорив. Мітчел важко задихав, та з його грудей вирвався болючий стогін. А через мить, Мітчел промовив:
— Вибачте мене. Вибачте. — Він задихав ще швидше. — Мамусю. Тату. Пробачте. — Айлі провела по його щоці долонею, щоб привести хлопця до тями, але він продовжив говорити у вісні: — Забери мене звідси мамо. Я не можу більше так. Пробачте. Пробачте мене.
— Мітчеле. Любий. Заспокойся. — Айлі поцілувала його у чоло. — Прокинься.
Хлопець розплющив очі, та зірвався з ліжка. Його трусило. Його дихання було важким та частим. Він перелякано дивився на Айлі.
— Що, я говорив? — перше, що запитав він. Він боявся, що Айлі почула те, що краще їй не знати. Ніколи. Він буде їй огидний, а він цього не перенесе.
— Нічого. Нічого такого. Ти просив пробачення в батьків. Це все. — Не менш схвильована ніж він, сказала вона.
— Кажи чесно, що я ще говорив?! Що?! — він гримнув на неї, хоча злився на себе. Він побачив, як вона здригнулась, коли він крикнув. У його серці з’явився невимовний біль. Він злякав її. Нагримав. Тепер вона буде боятись його. Тільки не це. Тільки не вона. Тільки не його Айлі. Він хотів приховати минуле, але сам показав їй хто він є. Він не достойний навіть дивитись на неї, не кажучи про те, щоб обіймати та цілувати її. — Пробач мене Айлі. Не бійся мене. Я зараз піду у іншу кімнату. Прости. — Він зібрався вийти, але Айлі встала з ліжка та підбігла до дверей. Він не міг подивитись їй у вічі. — Відійди Айлі. Я хочу піти. Так буде краще.
— Чому ти все вирішуєш за всіх? Навіщо ти так з людьми, для яких ти дорогий?
— Іди у ліжко. — Він проігнорував її запитання.
— Без тебе не піду.
Він підняв свої очі на неї. У її погляді було стільки тепла, що Мітчел піддаючись тільки емоціям, нахилився та торкнувся її вуст.
— Ти ж розумієш, що тобі потрібен кращий. Ти заслуговуєш… — Він не встиг договорити, бо Айлі вп’ялася у його губи.
— Я хочу тебе. Зараз. Будь зі мною цю ніч. — Прошепотіла вона у його губи.
— Айлі. Якщо ти мене ще раз поцілуєш зараз, зворотнього ходу не буде. Я не зможу зупинитись. То ж не треба. Я хочу тебе. Хочу кохатись усю ніч з тобою, але, я не той хто потрібен тобі.
Айлі відійшла на крок від нього, і він боляче застогнав. Він вирішив, що вона передумала бути з ним, але через мить він дивився на те, як Айлі знімає із себе нічну сорочку. Одна бретелька була знята, вона узялась за другу, але її зупинила рука Мітчела. Дівчина, запитуючи подивилась на нього.
— Я хочу сам тебе роздягнути.
Айлі з полегшенням зітхнула, та усміхнулась. Її очі заблищали у світлі місяця, які виказували пристрасть та бажання. Трішки розтулені губи жадали поцілунку, і Мітчел із задоволенням задовольнить їх. І не тільки їх.
Хлопець підняв руку, та повільно спустив бретельку. У ту ж саму мить Айлі постала перед ним в подобі «Єви». Мітчел забув, як дихати. Її форми, її ванільне тіло, діяло на нього, як гіпноз. Він провів долонями по її грудях, а потім узяв пуп’янки між великими та вказівними пальцями. Трішки стиснувши їх, він почув стогін Айлі, а вже через мить він цілував її груди, беручи до рота то один рожевий пуп’янок то інший. Айлі тремтіла від насолоди і голосно зітхавши, пестила його коси, все ближче, притягуючи його голову до збуджених грудей. Він як маленька дитина не міг відірватись, від насолоди пестити її перси.
— Мітчеле. Будь ласка. Прошу. — Айлі зітхаючи, заблагала його про те, що вони обоє бажають. Він зрозумів її, як тільки вона заговорила.
Піднявши її на руки, він поклав Айлі на ліжко. Розвівши її стрункі ніжки, він голосно застогнав.
— Що ж ти зі мною робиш?!
Айлі спокусливо усміхнулась, та притягнула його до себе. Вона вп’ялась у його м’які губи, і довго та нестримно вони кружляли у цьому вирі пристрасті. Мітчел обперся об лікті, дивлячись у її очі. Усміхаючись, він пойорзав своїми стегнами між її, даючи відчути усю силу свого бажання. Айлі підняла стегна йому на зустріч, згораючи від бажання, проте він хотів погратись. Мітчел опускався цілуючи усе її тіло, немов на неї падали легкі пелюстки троянд. І ось він біля найніжнішої частини її тіла, вдихає її аромат, цілує стегна, проте не торкається «квітки». Він дражне її, зводить з розуму цілунками, які поруч, але водночас так далеко.
— Мітчеле… Мітчеле… — Айлі зайорзала, і трішки звела ноги, але губи Мітчела в ту ж саму мить, оволоділи її «квіткою». — Мітчеле… — Солодко зітхнула вона. — О так! Так!
Мітчел усміхнувся своїй перемозі, його чоловіче самолюбство святкувало свій тріумф. Він знав, що вона бажала, чого потребувало тіло Айлі – він це їй дасть, бо сам потребує того, щоб торкатись її, пестити та задовольняти.
Айлі задихалась, під його вмілим язиком та губами. Вона боялась не витерпіти такого задоволення, голова запаморочилась, ноги почали тремтіти, уся напруга прийшла на живіт, стегна та пальці. Айлі привстала, стискаючи однією рукою простирадло, а іншою голову Мітчела. Хлопець грався з її «пелюстками та горошинкою», доводячи Айлі до блаженства. Дівчина затремтіла, та стиснула його голову ногами, чим викликала задоволений смішок Мітчела. Айлі впала на подушку, здригаючись від шаленого оргазму. Хлопець вислизнув з солодкої пастки, та опинився на ній, на її шовковому тілі. Цілуючи губи Айлі, він божеволів, насолоджувався та марив лише однією думкою – він хоче нею заволодіти.
— Айлі. Десертик мій.
— Мітчеле. Давай. Прошу.
Мітчел простягнув руку до тумбочки, та відкривши її узяв презерватив. Швидко справившись з обгорткою, він почав одягати його. Тим часом Айлі цілувала його шию, та казала, як хоче його. Мітчел тремтів від бажання, усе його тіло здавалось одна ерогенна зона. Де б не торкалась Айлі – немов б’є солодким струмом.
Він поклав її на спину, та цілуючи у губи, швидко увійшов в неї.
— О так! — Мітчел застогнав, та захрипів.
— Ай. — Айлі важко задихала, та вчепилась в його спину нігтями.
— Так… Так… Так…
Він почав швидко рухатись, він був наче голодний звір. Айлі ледь встигала за його темпом, і лише змогла промовити:
— Мітчеле… повільніше. Мені треба звикнути. Прошу.
В пориві пристрасті, ейфорії, його мозок був неслухняним. Але все ж таки, її слова дійшли до нього. Він ледь стримував себе, щоб знову не увійти все глибше, удар за ударом. Він сповільнив темп, і подивившись у її розплющені очі, сказав:
— Айлі… Я просто… — важко дихаючи, він мовив далі. — Я не можу стримуватись поруч з тобою. Не одна жінка не викликала стільки бажання. — Його зізнання були такими щирими, що Айлі лише змогла усміхнутись. Бо якщо б вона щось промовила, то заплакала від щастя.
— Я знаю. Знаю. Просто, я забула вже, що це таке. Мені треба звикнути. — Вона поспішила його заспокоїти. Провівши пальчиками по його спині, її руки опустились на міцні сідниця шотландця. Дивлячись йому у вічі, вона притиснула його стегна до своїх, даючи зрозуміти, що готова знову його приймати.
Мітчел затремтів, змушуючи себе стримуватись та тримати темп під контролем. Усміхнувшись їй, він нахилився та поцілував соковиті губи свого Десертика. Дивлячись на неї, він трішки вийшов з неї, а потім повільно та ніжно почав рухатись, даючи їй змогу звикнути до «його» розмірів та темпу.
— Десертику мій. — Він нахилився та знову поцілував її, не перестаючи рухатись.
Вона дивилась на нього з вдячністю за розуміння та ніжність.
— О, так. О, так… Так… — тепер її черга, було казати, як їй добре. Так, їй було трішки боляче, його розміри туго входили до її «квітки», але це була солодка суміш болю та неймовірної насолоди. Він її. Вона його. Її переповнювали почуття, серце калатало, дихання стало уривчастим так само, як і у Мітчела.
Мітчел задоволено засміявся, почувши її слова «О,так». Він майже був на піку. Застогнавши він неймовірного поєднання, Мітчел продовжив поштовхи. Дивлячись у очі Айлі, і бачачи у них «зелене світло», він пришвидшив темп, вириваючи з грудей то свій, то її стогін. Вона сховалася лицем в його шию, та усміхнулась, почувши утробне ричання шотландця, а потім і задоволений смішок. Він затремтів та часто і глибоко задихав. Айлі впала на подушку, і подивилась у очі Мітчела. Він дивився на неї сповнений ніжності, та проводив по її обличчю долонею.
— Десертику, це було неймовірно. — Він і досі був у ній.
— О, так!
Вони обоє засміялись.
— Обійми мене. — Нерішуче, попросив він.
Айлі усміхаючись, що сили притягнула його до себе, обхопивши його ніжками, та проводячи по спині долонями.
Він лежав на ній, та слухав їхнє дихання, яке поступово відновлювалось. П’ять хвилин потому, Мітчел повільно вийшов з Айлі, вирвавши з її грудей останній стогін.
Айлі навіть не збиралась червоніти, коли лежачи на ліжку оголеною, Мітчел дивився на її принади. Він усміхаючись їй, швидко звільнився від «захисту», та влігся поруч.
— Як ти думаєш, зможу, я привести через деякий час, до тями свого «друга»? — вона провела пальчиками по його чоловічій гордості.
— Без сумніву. — Він засміявся. — Можу сказати, що через хвилин десять, він буде повністю твій. І буде повністю у тобі. — Він нахилився, та поцілував її пристрасно та водночас ніжно.
Лежачі в обіймах одне одного, вони насолоджувалися безцінними миттями.
— Ну, що? — вона звільнилась з його обіймів, та нахились до «друга». Узявши «його» рукою, вона поцілувала найніжнішу плоть.
Мітчел важко задихав, чекаючи на блаження, яке вже через мить подарують язичок та губки Айлі.
Граючись та задовольняючи обох, Айлі задоволено зітхала, пестячи «гордість» Мітчела. Дівчина усміхнувшись подумала, що шотландцю є чим пишатись. Його «друг» був вражаючих розмірів.
Мітчел майже був на піку, але піднявши обличчя Айлі, зупинив її.
— Я хочу тебе.
— Я уся твоя.
Мітчел швидко відкрив тумбочку, і знову проробив маніпуляції, які нещодавно робив. Кинувши пакетик від презерватива, на підлогу, він перевернув Айлі на спину, та повільно увійшов до шовкової «квіточки». Вони обоє задоволено застогнали, поринаючи у світ насолоди.
Теплі промені сонця, розбудили втомлених солодкими іграми, Мітчела та Айлі.
— Добрий ранок. — Мітчел нахилився та поцілував Айлі у пухкенькі вуста.
— Добрий ранок. — Айлі усміхнулась та потяглась немов кошеня. — Він дійсно добрий.
— Як спала? — хитра усмішка з’явилась на його обличчі.
— Просто чудово. Ти мене виснажив, чому я дуже рада.
— Хто б казав. Це ти, мене виснажила. — Засміявся він. — Буду не проти, щоб ти і надалі так робила.
— Я тільки за!
— Тоді…
— Що тоді? — усміхнулась вона.
— Навіщо пояснювати, якщо можна показати. — Він забрав з неї ковдру та усміхнувся з задоволенням, дивлячись на її принади. Мітчел поцілував її губи, щічки, шийку. Опускаючись до грудей, він задоволено застогнав. Узявши до рота одну персу, він ніжно посмоктував її. Почувши задоволений стогін Айлі, він трішки вкусив її рожевий пуп’янок. — О, моя Айлі.
— Мітчеле. — Айлі вигнула спину від солодкого задоволення.
— Любі мої, ви вже встали? — за дверима пролунав голос бабусі.
Хлопець незадоволено застогнав, тихо мовлячи до Айлі:
— Вона «дуже вчасно».
Айлі засміялась.
— Ага.
— Що бабусю? — Мітчел крикнувши, запитав у відповідь.
— Ти мені потрібен. Приймай душ. Одягайся та спускайся. Я чекаю. — Парочка почула, як бабуся пішла від дверей, але знову почули її голос. — Я чекаю тебе, Мітчеле.
— Добре. Добре. Вже іду. — Він незадоволено похитав головою.
— Біжи бо буде незадоволена.
— А якщо піду я – тоді будемо незадоволені ми.
— Трішки пізніше ми надолужимо потрачений час.
— Я вже чекаю, на цей час. — Він ніжно усміхнувся, та провів долонею по її збудженому соскові. — А ти не забудь на чому ми зупинились. Зрозуміло?
— Повір не забуду. — Немов дзвіночок, засміялась вона, провівши у відповідь долонею по його твердій «сталі».
— Айлі, я зараз збожеволію від тебе, та твоїх пустотливих рученят.
— Потім помстишся мені своїми рученятами. — Засміялась вона, цмокнувши його у ніс, та немов кішка встала з ліжка.
— Ти будеш благати мене зупинитись. Обіцяю. — Він встав за нею, та не втримавшись ляцнув її по сідничці.
— Ой! Мітчеле!
— Це все мої «пустотливі руки», я не винен. — Сміючись, він одягнув штани, та вийшов з кімнати.
Айлі була на сьомому небі від щастя. Ця ніч подарувала стільки ніжності, пристрасті та відвертості. Між ними не було табу чи недомовок, усе було справжнім та сповненим довіри. Вона знала, що ця ніч для нього так само багато значила, як і для неї. Його очі говорили про те, що він не міг сказати. Айлі, відчувала себе коханою, жаданою, необхідною та особливою. З цими солодкими відчуттями Айлі, почала свій день, який говорив їй, що Мітчел буде її.
По закінченні ранішніх процедур, Мітчел нарешті спустився у вітальню до бабусі.
— Доброго ранку бабусю. Що сталося? Що за такий поспіх мене бачити?
— Доброго ранку, Мітчеле. Я хочу, щоб твої батьки були присутніми на твоєму весіллі.
— Ні. Цього не буде! — він розізлився. Стиснувши кулаки, він стримував свій гнів.
— Тоді будинку тобі не бачити.
— Ти знущаєшся?! Скільки можна?! Ми домовлялись про одне, а ти вже і інші умови ставиш. Ми так не домовлялись!
— Ти будинок хочеш? Тоді роби, як я сказала.
— Ні. Мені не потрібен твій будинок. Якщо ти міняєш своє рішення, тоді…
— Що тоді?! Ти кинеш Айлі? То, що – це все брехня? — поставивши онука у «кут», вона чекала на відповідь.
— Що хочеш, то і думай. Або ми все залишаємо, як є, або роби, що хочеш.
Вона зрозуміла, що він може відмовитись від свого щастя, бо дуже гордий. І більше вона наполягати не могла. Інакше він зостанеться без свого кохання. Без Айлі. А вона цього допустити не могла. Краще піти йому на поступки. Він кохає Айлі, але знаючи його характер – він все зіпсує. І все із-за того, що буде вважати себе недостойним кохання. Він вже і так вважає себе недостойним сім’ї, з нього годі страждань.
— Добре. Залишимо все, як є.
Мітчел не зрозумів, звідки узялась така поступливість. Але він був не проти.
— Тоді це добре. Мені час на роботу.
— А як же сніданок? — пролунав чуйний та ніжний голос Айлі.
Він обернувся на неї. Вона виглядала такою щасливою та загадковою, що він задивився на неї.
— Я то точно не відмовлюсь. — Жваво мовила бабуся. — І ти Мітчеле теж обов’язково поснідай. — Вона встала, та пішла до кухні, зоставивши парочку на самоті.
Дивлячись на Айлі, він з усмішкою мовив:
— Я дуже хочу «їсти». — Його очі заблищали. — Тебе.
— Дисерт трішки пізніше. — Її усмішка була спокусливою та грайливою.
— Ммм. — Мітчел подумав та мовив: — Але від сніданку, я не відмовлюсь. Після ночі я голодний, як вовк. Тим паче, що треба набратись сил і на потім.
— Саме так. — Не покидаючи дивитись на нього, Айлі запустила руку йому під футболку. Провівши пальчиками по грудях, по пласкому животі, вона зупинилась біля ремінця.
— Граєшся?! Я з тобою теж потім пограюсь. — Піднявши грайливо брову сказав він.
— Пішли снідати. А згодом візьмешся за обіцянку. — Сказавши це, вона вибігла з кімнати.
Мітчел незадоволено зітхнув, коли Айлі забрала руку.
