Коли ти прийшов, я подорослішала - Анастасія Бойд

Алес 

Курва... Що я наробив? Що хотів почути у відповідь? Запрошення стати чоловіком для його доньки? Ця робота – єдине, що давало непоганий прибуток і відволікало від ситуації з мамою та родиною. Відволікало від погроз. Від "нещасного" випадку, через який мама перетворилася на овоч, під час відрядження. Від зникнення безвісти мого батька. Від наслідків операції, яку мені зробили у юному віці без згоди, щоб в подальшому я не розмножувався. Неможливість мати дітей не могла не тішити мене раніше, через впевненість, що чергова подружка не завагітніє, але... Але це не для нормального життя. Такий чоловік не потрібен юній недосвідченій дівчині. Закохана Нелька погодилася б на будь-що, якби в мені було трохи більше підступності, але ні. Я не хочу її обтяжувати. Не хочу лякати. Не хочу ризикувати її життям, якщо ці невідомі психи знайдуть мене, як колись спіймали маму. Не хочу псувати її. Хоча... Вже зіпсував, вкравши цноту, і натомість залишив купу психологічних травм, наговоривши жахливого лайна.

Якщо ми зустрінемося і я розповім їй про все абсолютно, чи змінить це щось? Я не вірю, але, можливо, так Неля зрозуміє мою мотивацію, і прийме рішення не знати мене більше. Сама прийме. Можливо, навіть не страждатиме тоді через своє кохання, якщо зрозуміє наскільки я проблемний кандидат. Чи витримає її незріла голівка таку кількість інформації? Невідомо. Знаю лише, що дуже боляче дурити дівчинку, яка вважала мене найкращим другом і кохала, попри все. 

Прийшовши додому, вмовив сиділку залишитися з мамою до ночі, хоча і не знаю, чи в змозі я тепер покривати такі витрати. Мені треба побути десь на самоті. Сформулювати думки... Хоча, що тут формулювати?

"Завтра о першій чекатиму тебе на нашому місці. Будь ласка. В мене є важливі новини. Нічого не кажи батькові, якщо підеш до мене. Кохаю".

Палець майже торкнувся кнопки відправки повідомлення, але в останню мить я прибрав це кляте слово, щоб Неля не вважала, що я маніпулюю її почуттями. Вона зараз не повірить, що це щиро. Надто мало часу минуло від того, як я їй доводив зворотнє. 

Відправлено. Чи заблокувала вона мене, як обіцяла? Переглянуто... Ні, не заблокувала. Нервово крутив телефон, чекаючи на відповідь, але нічого так і не отримав. Написати ще про кохання? Надіслати знак питання? Наліпку? Зателефонувати, врешті-решт? Не варто. Не хочу, щоб це нагадувало відчай і одержимість. 

Наступного дня поїхав до озера, сподіваючись, що Нелька промовчала, але не дивлячись на це, прийде на зустріч. Проте час минав і нічого не змінювалося. Я стояв один на березі, лише неподалік люди вигулювали собак, хтось бігав, ще далі виднівся дим від багаття... Але не виднілася моя кохана білява панна. Хвилини, півгодини, година... Я дам їй ще часу, хоча б трохи. Нелька, сонце... Підкорись востаннє, ну будь ласка. Ти стільки разів погоджувалася на все, що я пропонував... Погодься востаннє. 

Коли очікування добігло третьої години, я вже розумів, що все дарма, але щось тримало мене на місці. Несподівано хтось зателефонував, і я волів би побачити її ім'я на екрані, але це був мій брат Реймунд. 

– Привіт, - розчаровано сказав я.

– Алес... - важко зітхнув брат, вочевидь не наважуючись приголомшити черговими поганими новинами.

– Рей, давай без драматичних пауз.

– Ребеку вбили, - після цих слів, я наче перестав чути і бачити, що відбувається навколо. Моя мила сестра... Це нісенітниця. Рей зовсім божевільний, якщо так жартує наді мною.

– Ти, мабуть, захворів. Що таке верзеш?

– Алес, Беку знайшли на узбережжі зі слідами насильницької смерті. Голова... - Рей замовкнув, що починало нудити від емоцій. – Тобі пощастило не побачити, що сталося з її головою. Мені не пощастило. Я не вивезу це самотужки, Алес... Ми в глухому куті.

– Як Ельза? - спитав я про дворічну доньку моєї сестри.

– Вона зараз з Кароліною, - Рей згадав свою дівчину, з якою мав дуже невизначені та складні стосунки, попри те, що в них вже народився син. – Бека привезла Елю, попросила пригледіти, і кудись поїхала, була дуже схвильована... Вона зникла майже на тиждень разом зі своїм чоловіком. Я маю кудись заховати Елю і Кароліну з малим. Вони знову на нас полюють. Спочатку батько, потім напад на маму, тепер Бека... Хто наступний? 

– Мама завжди казала, що за тебе перейматися не слід.

– Я не хочу перевіряти її слова, і займатися розслідуванням теж не можу, я безсилий... Нам просто треба тікати, поки живі, - ситуація повна дупа, якщо навіть невиправний оптиміст Рей в паніці.

– Досить скиглити. Я приїду, тільки домовлюся з доглядальницею. Будьте в безпечному місці по можливості.

Вибору немає. Я повинен повернутися додому.

– Не кажи нічого мамі, - це так жорстко і безглуздо, що аж смішно. Рей забув, яка мама?

– Рей... Мама вже нічого не зрозуміє. На щастя... Тримайся.

Я кинув слухавку і стрімко пішов до автівки. Їхав додому, щоб зібрати речі, владнати все з мамою... Ребека... Чорт забирай... Так не повинно було статися. Ми зобов'язані були забрати її з собою до України. Але вона вперлася в своє кохання, а потім ще завагітніла, і остаточно вирішила залишитися в Польщі... Бідолашна Еля... Що з нею буде далі? Ненавиджу! Що ще має відбутися, щоб я зненавидів це життя ще більше? Чому в цьому драному світі, хтось може вирішувати кому жити, а кому ні? Ненавиджу... Мабуть мої зуби були стиснутими протягом усього шляху до Бреволя – мого рідного міста у Польщі. Вийшовши з потягу на мене вмить нахлинуло болюче усвідомлення того, що я більше ніколи не побачу Нельку, і від цього стало зовсім кепсько. Наче мене остаточно вбили. 

Продовження історії у книзі "Ми лише пограємо"! Шукайте на моїй сторінці та у спільному циклі. А хто помітив знайомі імена в цьому розділі?) Є в мене такі читачі?))