Коли ти прийшов, я подорослішала - Анастасія Бойд
– О, так, пані Гросен, - зробив він наголос на моєму неукраїнському прізвищі.
– Моє німецьке коріння справи не змінює.
– Якщо... Якщо так буде краще для тебе, я зникну зовсім. Твій батько швидко знайде собі іншого помічника, а я давно не їздив на батьківщину, тому... Лише скажи, що не хочеш мене більше бачити – я одразу зникну, - несподівано сказав Алес, і я на якусь мить замислилася...
Чи готова я до того, щоб його не було? Щоб зовсім не було можливості побачитися? Готова відмовитися від своїх мрій? Думок... Я так звикла до цього кохання, що просто лячно уявити собі інше життя. Не зараз... Я не хочу більше думати... Алес мене руйнує, і зароджує психологічні травми. Я не маю дозволяти йому так з собою поводитися. Вискочила з машини, і побігла додому, але зупинилася, коли побачила світло у вікні вітальні.
