Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Працюй, Калач, працюй! Коли мені знадобиться твоя порада, куди їхати та що робити, обов'язково спитаю.

Незважаючи ні на друга, ні на його хлопців, на всіх парах зірвався з місця і помчав до лікарні. Чомусь було важливо побачити Марго. Переконатися на власні очі, що жива. Не зовсім здорова, але жива. А вже потім можна братися до справ. Після і з Сизим розбереться, і з бізнесом, який цілком природно повернувся до нього. На другий план відійшла і втома від чергової безсонної ночі, що хвилинами раніше валила з ніг. Все залишав напотім. Спочатку Ритка...

2010 рік

Постукавши запальничкою по столу, Кирило змучено розтер обличчя. Дурень він, дурень. Що творить? Зовсім заплутався. Що тоді, у минулому, що нині. Але раніше Ритка принаймні не заявляла, що ненавидить його. А тепер ненавидить. По очах бачив, що ненавидить.

Варто тримати себе в руках. Та як тримати, коли до чортиків хотілося притиснути її до себе і не відпускати. Щоб думки про втечу навіть не виникало. Щоб згадала все, що їх пов'язує і думати забула про Вовкодава та про чергову спробу суїциду.

Ну, пригрозив, змусив відмовитися від цього козла хитромудрого. Трахнув так, як хотів, без прелюдій та її бажання. Стало легше? На мить здалося, що так. Та лиш на мить. Наситив своє лібідо, заохотив амбіції, а дівчина знову сидить, скиглить у кімнаті.

Звичайно, вона на кшталт нещасна жертва, а він, Рощин, звір Типова бабська поведінка. Те, що сама кілька днів із Чернишевським перекидалася на смердючому острові – це нічого. Їй, як бабі, можна все: і вибір зробити, і помилки припуститися. Кирилу що накажете робити? Сидіти та спокійно радіти тому, що роги ростуть?

Чоловік ковтнув коньяку з пляшки та хлюпнув трохи в келих. На ногах, що підкошувалися, повернувся до вітальні. Ритка сиділа на підлозі. Де лишив, там і сиділа. Ревіла. Хто б сумнівався. Добре хоч до балкона знову не поперлася. Інакше б сам слідом...

– Пий, – присівши поряд, простяг келих.

– Не буду, – зморщившись, Маргарита спробувала відсунутися.

Бач яка, краля.

– Гидуємо? – хмикнув, прибираючи волосся, що прилипло до мокрого від сліз обличчя. – Не личить твоїй королівській персоні пити зі мною, так?

– Не лізь! – шикнула, відсахнувшись, як від чуми. – Ти одержав усе, що хотів? Дай спокій.

– Ритко, ось скажи, чим я тобі не догодив? Що зробив не так, що тебе потягло на пригоди? 

Розглядаючи дівчину, вкотре дивувався, чим його так зачепила. Нічого особливого у ній немає. Таких ляльок, як вона... Та їх же... І немає жодної. Таких от з душею, справжніх. От лайно!..

– Ну, чого ти мовчиш? – стукнув долонею по підлозі.

– Простіше промовчати, ти все одно не зрозумієш, – Одинцова обняла себе за плечі, машинально відсуваючись до стіни. Якомога далі від нього, Кирила.

Боїться. Мало того, що ненавидить, то ще й боїться. Дожилися.

– Іди, Кирило, будь ласка, – ледве чутно, стримуючи тремтіння, схлипнула.

– А ти це?.. – вказав у бік балкона.

Не подобався йому її стан, в ньому дурості творити саме те. Запросто здатна зістрибнути донизу, та поруч нікого може не опинитися, щоб утримали.

– Не бійся, – засміялась з глузуванням, – Не стрибну. Засвоїла урок, що спокійно померти ти не даси.

– Поспи ляж, – піднімаючись, між іншим, відзначив Рощин, – І приведи себе в порядок. Виглядаєш як шльондра з окружної.

– Я і є шльондра. Забув? – спустошивши келих, з викликом заявила Ритка.

– Так, – байдуже знизав плечима, – Але ти моя. Тому будь добра, прийми королівський образ і почни поводитися, нарешті, відповідно.

– Та пішов ти! – пузата склянка полетіла вслід за дверима, що зачинялася за Рощиним.

– Пішов. Регулярно йду, – похмуро погодився чоловік, опинившись у коридорі.

Дістав з кишені штанів каблучку, що стягнув з Маргошкиного пальця. Покрутив на світлі, роздивляючись. Сумнівна річ. Обідок тоненький, як ниточка. Брюлик не найкращої якості. Ще й напис якийсь усередині...

Кохання – найбільша з усіх пристрастей.

Хоч у чомусь Кирило згоден із Чернишевським.

Треба ж, цей індик обручку Маргариті примудрився подарувати. Може саме в цьому основна помилка Кирила? Презентував регулярно купи ганчірок. Барахло, шуби, цяцьки всякі: сережки, ланцюги, браслети, кулони, брошки, а от каблучок не дарував жодного разу за всі роки. І коли в борделі ще була, і коли до себе забрав. А цим бабам вічно аби окільцювати чоловіка.

Не думав Рощин, що для його Маргаритки подібна дурня важлива. Виявляється, і повії заміж хочуть. Та він не хотів. У цьому головна проблема. Кирила і так все влаштовувало. Вважав, що і її має влаштовувати. Невже прорахувався?..

Чорт із цим кільцем. З ним чи без, у Кирила більше прав на Одинцову, ніж у будь-кого іншого. Все одно нікому не віддасть дівку. Щоб не виникло жодного сумніву щодо цього, якщо знадобиться, кайданами до себе прив'яже. На ланцюг посадить та охорону приставить. Охорона, до речі, відмінна ідея.