Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Якщо немає, значить, і тебе не буде. У тебе максимум пів години, щоб втекти, доки не приїде бабайка і не підвісить за яйця на найближчому стовпі.

– Кирило Сергійович...

Та чоловік був непохитний до благань. Увімкнувши запалення, від'їхав з місця, перш ніж Сергій встиг добігти до заповітних дверей.

Як Кирила дістали ці нікчемні люди навколо. Всі такі сміливі, розумні, поки смаженим не запахне. Такий вічно діловий по Інанні ходив цей Серьога, а зараз куди й поділася його фривольність. Нічого, нехай посидить у темряві, подумає на дозвіллі про свою поведінку. Бо як за дівкою беззахисною простежити – ми не в змозі, а як дупу підняти та щось зробити... Бісить!

Не подобалася Рощину ситуація. Дуже не подобалася. Занадто все швидко відбувалося. Затишшя прорвало та одразу ж купою пішли й радості, і прикрощі. Суєтна ніч видалася. Дивлячись на обрій, де з-за важких хмар показувались легкі передсвітні сутінки, чоловік сподівався, що частина проблем піде з темрявою.

Дивно. Сам себе не розумів. Коли мати при смерті лежала, навіть не сподівався на диво, на відміну від Маргарити. І нащо вона йому здалася? Внутрішня чуйка підказувала, що здалася. Живу чи мертву, по заріз необхідно знайти Ритку.

До Латунінського під'їзду вирулив із першими променями сонця. Калач мав рацію – у дворі стояло два ментівські уазики, швидка і три іномарки з мигалками на додачу. А кажуть, наші правоохоронні органи погано живуть. Усі б так жили, катаючись на новеньких німцях.

– Ну що тут? – виходячи на вулицю, звернувся до товариша, що прямував назустріч.

– Та що? Приїхали, у хаті движуха. Гришкові цуценята бігають у паніці. Нас хотіли пов'язати. Ми їх швиденько приструнили. Я змотався на хату. Правду сказав хлопчина з Інанни – лежить тушка Гришка на підлозі, а крові, як із кабана. Добре його твоя повія приклала. Якісно. По ходу, у Сизого не однієї стародавньої професії навчають.

– Ближче до справи! – обірвав роздратовано Кирило.

– Загалом, не встигли нічого прояснити, як менти припхалися. Виявляється, лопухи Гришкові викликали. Одного не зрозумію, куди дивилися, коли Ритка вершила правосуддя? Весь будинок камерами напханий. О, нарешті! – Тимур вказав на каталку, накриту білим простирадлом, що вивезли з дому, – Думав судмедексперти прямо на місці Авіатора на частини розбиратимуть.

– Вилучили записи з камер? – відчужено простеживши, як труп запхали у швидку, уточнив Рощин.

– Не встигли, – Тимур витягнув пачку цигарок з кишені та відмахнувся. - Та й нащо воно? Зайві проблеми. Вкрали відеозапис, отже, хтось замітає сліди. Замітають сліди — не вперше у справі. Хто міг це зробити? Конкуренти. А хто є головними конкурентами? Ми. Висновок? Галас здіймуть, тебе приплетуть, бізнес застопориться. З записами все ясно, як божий день. Вирішив затиснути Гришка дівку, а дівка виявилася з норовом, ось і грюкнула. 

– Ти, Шерлок Холмс, недороблений, – відібравши в друга сигарети, Кирило сунув одну до рота, – Мені твої дедуктивні методи в жодне місце не вперлися. Сказав – треба забрати відеозаписи, отже, треба забрати.

– Міцно вона тебе зачепила, ця дівка, – здивовано хмикнув Тимур, простягаючи запальничку, – Чого її вигороджувати? Прибрала Гришку – розумничка. Але вона, мабуть, десь у морзі охолоджується, а нам ще жити та трудиться на благо батьківщини.

– Замовкни! Я знаю, що роблю.

За фактом Кирило ні чорта не знав. Ні нащо йому ці записи, ні чому так дбає про долю Ритки. Калач, швидше за все, має рацію. Була б жива, дізналися б.

– Ти мене заради цього викликав? – через кілька хвилин, коли слідчий кортеж від'їхав від будинку, заговорив Рощин, – Проводити братика в останню путь?

– Загалом, заради цього, – діставши з авто тонку теку з документами, посміхнувся Калачов, – Відеозаписи ми не вилучили, але думаю, це цікавіше буде.

– Що там? – затягуючись, чоловік висмикнув теку, швидко перебираючи вміст.

– Документи на бізнес Гришки. Точніше, бізнес твого батька, який радісно загріб собі Авіатор задовго до смерті Леонідовича і тим більше до відкриття заповіту.

Кивнувши, Кирило байдуже уткнувся в папірці, та поки вивчав їх, Тимуру зателефонували. За відповідями одразу запідозрив, що з'явилася інформація з найбільш хвилюючого питання.

– Хто телефонував? – не встиг Калачов відключитися, поспішив Рощин.

– Вітаю, є новини про твою Маргошку, – скептично хмикнув друг. Наче спеціально дражнив, розтягуючи слова: – Дві години тому якась компанія малоліток напідпитку знайшла на узбіччі окружної дівчину, що за всіма параметрами підхожа за описом на Ритку.

– І? Де вона? Що з нею? – наступаючи на Калача, – Вона жива?

– Жива, що з нею станеться. У нашій невідкладній, у реанімації. Побита вся кажуть.

– А я казав, що моя дівчинка ще побореться, – мимоволі розпливаючись в усмішці, Кирило віддав документи назад Тимуру і викинувши недопалок, поліз у машину. – Я до Ритки, а ти все-таки дістань відео. Хоч сам, хоч через цього Коробова.

– Ти хворий, чи що? У тебе зовсім дах поїхав через цю повію?! – слідом обурився Калач, – Жива і жива. Не світись у лікарні.