Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
— Мерзлий гуляш ще так-сяк можна їсти, — зауважив фельдфебель Ванєк, — але не більше тижня. Через цей гуляш наша дев’ята рота залишила позиції.
— Ще в мирний час, — з незвичайною для нього серйозністю сказав Швейк, — уся військова служба оберталася довкола кухні і довкола всіляких наїдків. Був у нас у Будейовицях обер-лейтенант Закрейс. Він увесь час огинався навколо офіцерської кухні, а коли якийсь вояк, бувало, щось устругне, він ставив його струнко і починав: «Якщо, паскудо, це ще раз повториться, то я з твоєї пики зроблю ромштекс, розтовчу тебе на картопляне пюре, а потім тебе ж цим нагодую. Полізуть з тебе гусячі тельбухи з рисом, ти будеш схожий на нашпигованого зайця на пательні. Тому ти мусиш виправитись, якщо не хочеш, щоб люди думали, що я з тебе зробив фаршировану печеню з капустою».
Дальша лекція й цікава розмова про використання меню у вихованні вояків перед війною були перервані страшенним галасом нагорі, де скінчився святковий обід.
Із хаотичної мішанини голосів виділявся крик кадета Біґлера:
— Солдат повинен ще в мирний час знати, чого вимагає війна, а під час війни не забувати того, чого навчився на учбовому плацу.
Потім почулося сопіння поручника Дуба:
— Прошу констатувати, мене вже втретє ображають.
Нагорі діялися великі справи.
Поручника Дуба, який плекав уже відомі інтриганські наміри щодо кадета Біґлера і саме тому потяг його до батальйонного командира, офіцери зустріли неймовірним ревом. Єврейська горілка діяла на всіх знаменито.
Перебиваючи один одного, вони кричали, як скажені, натякаючи на кавалерійське мистецтво поручника Дуба: «Без конюха ні кроку!», «Наполоханий мустанг!», «Як довго, колего, ти пробув серед ковбоїв на дикому Заході?», «Цирковий наїзник!».
Капітан Заґнер швидко налив Дубові чарку проклятої горілки, і ображений поручник сів за стіл. Він підсунув старе розбите крісло до надпоручника Лукаша, який привітав Дуба співчутливими словами:
— Ми вже, друже, все з’їли.
На смутну постать кадета Біґлера ніхто не звертав уваги, хоч він, згідно з приписами, офіційно доповів про себе капітанові Заґнеру та іншим офіцерам навкруг столу, повторюючи кілька разів поспіль: «Кадет Біґлер прибув до штабу батальйону».
Біґлер налив собі повну склянку, сів скромно біля вікна і чекав на відповідну хвилину, щоб пустити в повітря фейєрверк деяких відомостей, вичитаних із підручників.
Поручник Дуб, якому та жахлива смага вдарила в голову, стукаючи пальцем по столу, ні сіло ні впало звернувся до капітана Заґнера:
— Ми з окружним старостою завжди, бувало, говорили: «Патріотизм, почуття обов’язку, самозречення — це найкраща зброя на війні». Нагадую вам про це саме сьогодні, коли наші війська вже ось-ось перейдуть кордони.
* * *
До цих слів продиктував уже хворий Ярослав Гашек «Пригоди бравого вояка Швейка під час світової війни».
3 січня 1923 року смерть навіки замкнула його уста і не дала закінчити один із найвидатніших і найпопулярніших романів, написаних після Першої світової війни.
ЯРОСЛАВ ГАШЕК ТА ЙОГО РОМАН
З того часу, коли з'явилися «Пригоди бравого вояка Швейка», і сам роман, і його герой уже давно стали визначним явищем світової літератури[571]. Вони настільки міцно ввійшли у свідомість читача й критика, стали настільки самозрозумілі, що мало хто уявляє, якою несподіванкою видавався цей твір на свіже читацьке сприймання. І справді: Перша світова війна (як, зрештою, кожна війна) була трагедією велетенського масштабу, грандіозним кошмаром, вершиною трагічного безглуздя. І література (звичайно, йдеться про справжню літературу) відгукнулася на події війни відповідним способом. «Вогонь» Барбюса, багато інших романів та оповідань, якщо не цілком аналогічних за спрямуванням, то подібних за тоном, глибоко серйозних, напружено-патетичних, — ось найтиповіший відгук на жахи війни. І ще довгий час по закінченні війни не змовкав цей відгук, і вже не як безпосередня реакція на те, що відбувається, а як болісний спогад, виникають такі твори, як «На заході без змін» Ремарка, чи Олдінгтонова «Смерть героя», або «Прощай, зброє» Гемінґвея.
І ось раптом з'являється книга також про війну. Але звучить вона в зовсім інакшій, здавалося б, цілком неможливій, парадоксальній тональності. Це книга комічних пригод і ситуацій, книга нестримного, сказати б, раблезіанського сміху.
Відмінність «Пригод бравого вояка Швейка» від тогочасної антивоєнної літератури та й узагалі несподіваність висвітлення воєнної теми в цій книзі добре відзначив Іван Ольбрахт у своїй рецензії на роман:
«Я прочитав кілька воєнних романів та й сам, зрештою, один написав. Але в жодному з них ницість, безглуздість і жорстокість світової війни не показано так виразно, як у Гашковій[572] книзі. Усіх нас війна била києм по голові; коли ми писали, вона сиділа у нас за плечима і схиляла нам чола аж на папір, а коли щастило випростатись, то хіба ціною напруження всієї волі і м'язів. Гашек не мав потреби перемагати в собі війну, подолувати її. Він стояв вище за неї вже від самого початку. Він сміявся з неї. Він уміє сміятися з неї і в цілому, і в подробицях, ніби вона — не більше, ніж п’яний бешкет десь у жижківській корчмі. Безперечно, щоб уміти так дивитися на неї, треба мати в собі чималу дозу швейкування і — скажу одразу те слово, яке хотів ужити пізніше, — потрібен до того ще й шмат геніального ідіотизму».
Зухвалий задум виправдав себе. Швейк не тільки ввійшов у світову літературу, — він став одним із найславетніших образів світової літератури. Навіть мало прихильні до Гашка історики літератури звичайно згадують Швейка поруч таких імен, як Санчо Панса, Піквік чи Обломов.
Але перш ніж пильніше приглянутися до цього незвичайного роману, варто коротенько розповісти про його автора.
***
Ярослав Гашек народився 30 квітня 1883 р. в Празі. Батько його, виходець із селян, був учителем гімназії, а згодом став службовцем у банку. 1889 р. хлопець почав відвідувати початкову школу, у 1893 р. вступив до гімназії, де серед його вчителів був видатний чеський романіст А. Ірасек. 1890 р. помер Ярославів батько.
