Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Гашек був відомий не тільки як письменник-гуморист. Він став популярним у празьких літературних і позалітературних колах як яскравий представник літературної богеми. Невлаштований і матеріально незабезпечений побут, залежність від випадкових гонорарів, постійні мандри або блукання по шинках, нескінченні дотепи, жарти та витівки — усе це робило Гашка постаттю майже легендарною. Читачам завжди хочеться, щоб письменник був подібний до своїх творів, — і про жартівника Гашека, як колись про Рабле, розповідають безліч історій та анекдотів, які по його смерті переходять у біографічні праці. В. Менґер у своїй книзі «Людський профіль Гашека» хоч і сам наводить таких анекдотів немало, проте зауважує, що Гашек мусив би прожити сто років, щоб пережити все те, що йому приписувано, якби воно було хоч наполовину правдою. Але слід спинитися все-таки на одній Гашковій витівці, що справді мала місце і вийшла далеко за межі богемного жарту: Гашек заснував політичну партію. Відбувалися збори і багатолюдні мітинги, виголошувалися промови, Гашка навіть висунуто кандидатом від цієї партії під час виборів до австрійського парламенту. Це була бездоганно виконана пародія па першу-ліпшу угодовську партію, блискуча сатира була вже в самій назві Гашкової партії: «Партія поміркованого прогресу в межах закону». Як і годиться, після розпуску партії Гашек написав її історію, що належить до найблискучіших зразків його сатиричної творчості.
***
Хоча Гашкові оповідання мали свого читача, і то численного, проте письменник більше був відомий як яскрава богемна постать, аніж як поважний літературний діяч. Частково до цього спричинявся він сам. Він ніколи не вдягався в тогу жерця мистецтва, і, бувши взірцевим літературним трудівником, пишучи багато, виробляючи власну манеру і удосконалюючи свою майстерність, він (до речі, як і його земляк Кафка) ладен був не надавати своїм творам особливої художньої ваги, трактувати їх серйозно. Ось що пізніше з цього приводу писав І. Маґен:
«Ми часом страшенно любили Гашка, бо він був саме втілення дотепу. А він, можливо, нас не любив, бо ми гралися в літераторів. І вся суть полягає в тім, що він творив літературу багато інтенсивніше, ніж ми всі, що він власне був літератором, а ми всі відчайдушно тільки намагалися бути літераторами».
Ця уявна і вдавана позалітературність Гашкової постаті частково призвела й до недооцінки його творчості, що помітна в деяких історико-літературних працях. Ось, приміром, відома «Історія чеського письменства» Арне Новака (1933, цитую за посмертним доповненим виданням 1946 р.). Автор уже зважає на світовий розголос «Швейка», ладен у ньому вбачати навіть проблиски геніальності. Але присвячує письменникові лише кілька побіжних зауваг і не втримується від твердження, що перед війною Гашек був «представником літературної периферії».
З біографічних фактів варта уваги і чотирирічна закоханість Гашка. Об’єкт його захоплення — Ярміла Маєрова, дочка заможного ремісника. Батьки не погоджувались на шлюб своєї дочки з людиною підозрілої репутації, без певного життєвого становища і заробку. Але письменник відійшов від анархістського руху, навіть обійняв посаду редактора журналу «Світ тварин». Так він переборов опір батьків, і 1910 р. молодята побрались. Але їхнє спільне життя не тривало довго. Як Гашек редагував «Світ тварин», читачі «Швейка» вже добре знають: про це розповідає однорічний охотник Марек, якого автор зробив героєм цього епізоду з власної біографії і в якому часто вбачають риси самого Гашка.
Цілком зрозуміло, що Гашек швидко позбувся посади. Давні богемні звички, випивки в колі друзів, несподівані й постійні мандри, зникання з дому невідомо куди й невідомо на скільки — все це не сприяло родинному життю. Не змінило становища й народження сина. 1912 р. подружжя розійшлося, Ярміла Гашкова повернулася до батьків. До речі, вона лишила певний слід у чеському письменстві як автор кількох збірок оповідань, почасти гумористичних. Написала також спомини про свого колишнього чоловіка, якого пережила на вісім років.
***
Коли вибухнула світова війна, Гашка мобілізували до 91-го Будейовицького піхотного полку, якому відтоді судилася безсмертна слава, бо саме з цим полком пов’язані усі Швейкові подвиги. У червні 1915 р. Гашек вирушив на фронт до Галичини, а в вересні того самого року добровільно здався в російський полон. Як військовополонений № 294217 він побував у таборах військовополонених у Дарниці під Києвом та в Тоцькому (колишня Самарська губернія). Дізнавшись, що в російській армії існують чеські військові частини, утворені з чеських колоністів, Гашек виявляє бажання увійти до їхнього складу, навіть організовує з полонених батальйон добровольців, з яким прибуває до Києва. Тут бере участь у роботі «Спілки чесько-словацьких товариств», стає співробітником газети «Чехослован», органу Київського чесько-словацького товариства. На першому плані у Гашка — пропаганда збройної боротьби проти Австро-Угорської монархії, створення військових легіонів для національного визволення чехів і словаків. [Після жовтневого більшовицького перевороту 1917 року, коли командування чеських легіонів стало на бік контрреволюції, Гашек пориває з легіонами і в березні 1918 р. переїжджає з Києва до Москви.] Протягом двох років обіймає відповідальні пости у Червоній Армії: помічник коменданта міста Бугульми, завідувач друкарні в Уфі, де випускав газети кількома мовами, [зокрема й бурятською]. Якийсь час він був начальником іноземної секції політвідділу П’ятої армії, виявивши надзвичайну енергію та працездатність.
У листопаді 1920 р. Гашек повертається для партійної роботи на батьківщину. Але поразка революційного
