Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Саме тоді Гашек починає працювати над своїм найвидатнішим твором — «Пригоди бравого вояка Швейка». Роман в уривках друкувався в періодичній пресі, давній приятель Гашка художник Йозеф Лада почав робити до нього ілюстрації, що згодом стали класичними. Але видавця для окремого видання знайти не пощастило, отже, довелося заснувати власне ефемерне видавництво, що складалося з самого автора та його друзів: письменника Ф. Сауера з братом і фотографа В. Чермака. Роман з’являвся окремими випусками, які розпродували самі видавці.

Перший том був закінчений у серпні 1921 р. Тим часом здоров’я Гашка все більше підупадало. Письменник приймає пропозицію художника Я.Панушки і виїздить у невеличке містечко Липниці. Друзі сподівалися, що спокій і свіже повітря поліпшать письменникове здоров’я. Навесні 1922 р. в Липницях він купив невеликий будиночок, де й працював далі над «Швейком». Роман мав великий успіх, — на той час перший том вийшов уже четвертим виданням, а другий — третім. З’явилася й перша інсценізація роману, — письменник побував на виставі в Гавлічковому Броді і був захоплений майстерною грою Карла Нолля, що виконував роль Швейка.

Але сил ставало все менше й менше. Гашек уже не міг писати сам, а диктував секретареві, спеціально для цього найнятому. Як згадує цей секретар, востаннє він записував 29 грудня 1922 р., а на п’ятий день, 3 січня 1923 р., Ярослава Гашка не стало.

***

Показати всю нелюдську жорстокість і безглуздя війни — ось основне в Гашковому романі. Але антивоєнний пафос книги поєднується ще з однією її спрямованістю: адже для чеського солдата — це війна у складі австрійської армії, в армії тієї держави, що століттями пригнічувала чеський народ. Отже, Гашек не тільки з війни сміється (вдаюся знов до Ольбрахтової формули), він нищівно висміює також Австро-Угорську монархію, її інституції і її діячів. Ціла галерея гротескно-мальовничих постатей — генерали, офіцери, фельдкурати, поручник Дуб і кадет Біґлер, дами з благодійних товариств і тюремники, військові лікарі й агенти поліції — чи то секретні, чи явні, маніфести, накази й розпорядження — увесь цей строкатий калейдоскоп людей, подій і явищ проходить перед читачем. І лише зрідка автор порушить тон немовбито безстороннього спостерігача і зрадить свою присутність чи то в’їдливою реплікою чи гостро публіцистичним зауваженням: «Апарат військових слідчих був неперевершеиий. Такий судовий апарат має кожна держава, що опинилася перед загальним політичним, господарським і моральним занепадом. Ореол колишньої сили й слави оберігали суди, поліція, жандармерія і банда продажних донощиків».

Швейк у Гашковій творчості зустрічався й раніше. Ще 1912 р. вийшла збірка «Бравий вояк Швейк та інші дивовижні оповіданнячка». А 1917 р. в Києві Гашек видав другу книжечку «Бравий вояк Швейк у полоні». Але це були тільки початкові, ескізні спроби. Дальшої модифікації й поглиблення цей щасливо знайдений образ набув тільки в романі.

Хто такий Швейк?

Про це говорено багато. Надамо слово Юліусу Фучікові: «Швейк — тип маленької, нереволюційної людини... Його спантеличує і дезорієнтує все те, що йому пропонують як державну необхідність. І, намагаючися вберегти свій «здоровий глузд», такий собі Швейк починає грати роль геніального йолопа, що пасивною лояльністю зводить до абсурду всі накази, закони й наміри держави, якій служить».

Швейк водночас і дуже побутова, немовби вихоплена з життя, постать, і гротеск. Тому зайвими видаються намагання деяких критиків убачати в романі певний розвиток, певну еволюцію Швейкового характеру. Цей образ не побудований за законами психологічного жанру, він переважно носій тенденції, його реакція на події найчастіше викликана характером самих подій чи явищ, а не особливостями його психології. Колись критики замислювались над Гамлетом, сперечаючись, чи його божевілля виключно удаване, чи він насправді втратив душевну рівновагу, зранений людською підступністю й зрадливістю. Так і стосовно Швейка часом постає питання: чи завжди він свідомо грає, свідомо розраховує на комічний ефект своїх вчинків, чи ні? Мабуть, інстинктивна мімікрія органічно єднається в нього з свідомою грою, і важко між ними встановити якусь точну межу.

Як не раз відзначала критика, Гашек у роботі над своїм романом спирався на великий досвід світової літератури. Своєю побудовою «Швейк» — це типовий «епос мандрів», як «Мертві душі» або «Дон Кіхот»: така композиція дає змогу природно вводити в твір велику кількість персонажів і розгортати якнайширші картини життя. Навіть незліченні Швейкові розповіді — це ніби ті самі вставні оповідки, без яких не обходився ще давньогрецький роман.

Але ще виразніший зв’язок «Швейка» з традиціями чеського фольклору. Навіть сама постать Швейка має щось від персонажів народних казок та оповідань. На це чи не перший звернув увагу Ольбрахт.

Дух пасивного опору, немовбито простодушної посмішки, дух «швейкування» — це те, що допомогло чеському народові витривати, не зникнути в нерівній боротьбі, перейти через століття соціальних і національних утисків, які загрожували самому його існуванню.

Варта уваги ще одна риса, яку підкреслює неодноразово сам автор: його типи не є виключною належністю старої Австрії. Фучік влучно підкреслив, що «це тип міжнародний, тип солдата з усіх імперіалістичних армій. Тому Гашкова книга так швидко прищеплюється скрізь, тому Швейки виникають і там, де про Гашка взагалі не знають».

А найвідоміший чеський критик Шалда писав: «На Гашка поширюється вислів Паскаля про радість, яку відчуваєш, якщо сподівався автора, а знайшов людину».

Роман лишився незакінчений. Гашек мав намір повести Швейка шляхами свого життєвого й соціального досвіду, але не встиг. Щоправда, була спроба закінчити роман. Зробив це Гашків знайомий, письменник і журналіст Карел Ванєк (його прізвище має один з персонажів Гашкового твору). Продовження було невдале. І то не тільки тому, що продовжувач не мав Гашкового літературного хисту. Він не спромігся і на його ідейну концепцію. «Продовжений» Швейк має виразні риси груборозважального твору, сприймається майже як пародія на Гашків роман.

* * *

Перед тим, як роман почав виходити окремим виданням, його «видавці», звичайно, за участю автора, організували гучну рекламу. На рекламних плакатах писалося:

«Водночас із чеським виданням книга на правах оригіналу з'являється в перекладах у Франції, Англії, Америці!

Перша чеська книга, перекладена всіма мовами світу!

Найкраща сатирично-гумористична книга у світовій літературі!

Тріумф чеської книги за кордоном!»

Не знати, чи сподівався Гашек, що ці рекламні трюки згодом стануть дійсністю. Світового розголосу роман досяг досить швидко. Найперше в Німеччині, — частково завдяки тим австрійським літераторам, що походили з Чехословаччини й знали чеську мову. Так, приміром, відомий австрійсько-єврейський письменник Макс Брод уже 1921 р. відгукнувся на