Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
У той час, як за межами Чехословаччини «Швейк» здобувся на цілковите визнання, доля його на батьківщині була дещо складніша. Звичайно, він теж завоював симпатії широких читацьких мас і прихильність прогресивної критики. Проте дуже вперто лунали й інші голоси. В офіційній чеській критиці та історії літератури існувала певна тенденція з різних приводів заперечувати чи принижувати Гашків роман. Одразу ж після появи першого тому почали лунати невдоволені відгуки, причому особливе обурення викликала груба мова персонажів і вульгарність ситуацій. У післямові до першого тому Гашек сам відповів на ці закиди.
Буржуазна критика провадила війну зі Швейком і після смерті автора. Наприклад, міркування поета В. Дика та інших його однодумців зводились до такого: Швейк — тип небезпечний: як він розкладав австрійську армію, так розкладатиме армію чехословацьку. Тому з ним треба боротися і його підривну діяльність нейтралізувати. Спосіб, звичайно, випробуваний — не випускати нових видань і конфіскувати старі.
Були й міркування іншого порядку: Швейк може дати іноземцям фальшиве уявлення про чеський національний характер, іноземці, крий Боже, можуть подумати, що увесь чеський національний дух зводиться до швейкування і що вся Чехія складається з самих Швейків. Автор тритомної історії чеської літератури французькою мовою Гануш Єлінек у своїй праці щиро й наївно радіє і навіть трохи дивується, що французи сприйняли Швейка (в перекладі І. Горжейшого з передмовою Ж. Р. Блока) не як наклеп на чеський народ, а саме в його антивоєнному звучанні.
У популярному «Словнику сучасних письменників» Я. Кунца слушно зазначено, що Швейк «для т. зв. інтелігенції був реабілітований тільки посередництвом чужини» (...)
Григорій Кочур
ВІД РЕДАКТОРА:
Доволі цікава сторінка біографії Гашека, пов'язана з Україною. Відомий чеський гашекознавець Радко Питлік у книзі «Пригоди й дороги Йозефа Швейка» (2003) реконструює український маршрут Гашека (і Швейка), почавши з Перемишля. А літературознавець Іван Лозинський звертає увагу на «дуже докладне зображення в романі краєвидів Старосамбірщини, Самбірщини, Бузьщини, Кам'янко-Бузьщини, де вершилися «подвиги» бравого вояка Швейка...»
24 вересня 1915 р. під селищем Хорупани біля Луцька Гашек здався в полон і разом з іншими здолав довгий шлях від Дубна до Києва. Як російський полонений № 294217 він потрапив у табір для військовополонених у Дарниці. Звідти його відправили на Волгу. За якийсь час Гашек знову повернувся до Києва, де працював фейлетоністом у газеті «Чехослован», підписуючи частину своїх статтей українським псевдонімом Володимир Станко. У Києві восени 1917 року вийшов друком конспект майбутнього роману «Бравий вояк Швейк у полоні». Але сам роман Гашек почав писати пізніше.
Перший задум роману виник 1911 року. Однієї ночі, повернувшись із чергової пиятики, Гашек узяв аркуш паперу і написав заголовок: «Дурень у компанії». Потім додав ще кілька фраз, після чого викинув аркуш у сміття й заснув. На другий день перша дружина Гашека Ярміла витягла цю сторінку і зробила з неї сімейну реліквію, яка довго висіла в їхньому помешканні на стіні. Так виникли перші оповідання про персонажа, якого тоді ще не звали Швейком. (Цілком ймовірно, що вперше своє ім'я Швейк отримує саме в Києві.)
Існує версія про те, що в реальному житті Гашек зустрічався зі справжнім Йозефом Швейком, який мешкав у Празі, працював пекарем і знав Гашека зі спільних пиятик. Під час війни Швейк нібито потрапив у російський полон і служив у контррозвідці. Коли в полон потрапив і Гашек, Швейк не видав його і допоміг утекти. Після повернення до Праги, вони більше не зустрічалися. Допускають, що справжній Йозеф Швейк цілком міг бути читачем «свого» роману.
Життя Ярослава Гашека, починаючи з ранньої юності, — суцільна фантасмагорія, де правдиве важко відрізнити від вигаданого. Численні спогади, дослідження і оповідки про письменника та його видатного героя зібрано, зокрема, в капітальній двотомній «Енциклопедії шанувальників Швейка». Деякі з тих доволі щедрих «життєвих фрашок» переповіла з чеської і опублікувала Н. Сняданко:
«Повернувшись з російського полону, Гашек бідував, а тому іноді просто на вулицях продавав авторські примірники своїх книжок з автографом по 60 крон. Якось до нього підійшов один комівояжер і почав звертатися на «ти», хоч вони не були знайомі. Він хотів купити книжку, але неодмінно з дружнім автографом. Письменник щось написав на книзі, вручив її комівояжеру й одержав гроші. Той розкрив книгу і прочитав: «Книга — 20 крон. Автограф — 40 крон. Усього — 60 крон. Із вдячністю одержав Ярослав Гашек».
Подібних історій про Ярослава Гашека не менше, ніж про його славнозвісного персонажа. Наприклад, екзотичними видавалися натяки на Гашекову «суперсекретну місію» в Монголії, де він буцімто вів перемовини з якимсь китайським генералом. З тієї «пригоди» підтвердилося лише зацікавлення Гашека китайською мовою: він вивчив аж 70 ієрогліфів!
Існує також фантасмагорична версія, буцімто Гашек закопав у землю два своїх романи. Але ніхто не знає, де й коли.
З легенд про Гашека та жінок найпопулярніші історії про обох його дружин (письменник одружився з обома, але не розлучився з жодною, за що його мало не притягли до суду). Перша дружина, чешка Ярміла Маєрова, у 1912 році народила Гашекові сина Ріхарда. Коли її розчулені батьки прийшли миритися з зятем, той вийшов за пивом, а повернувся за кілька днів.
Інший епізод розповідає про те, як щасливий батько захотів показати новонародженого сина у шинку своїм друзям. Він приніс дитину, і вся компанія весело відсвяткувала подію. Потім усі піднялися і, як було в них заведено, вирушили до наступної кнайпи. А дитину забули. Через три дні Гашек схаменувся, повернувся в шинок і почав шукати там сина. На щастя, власниця відразу ж віднесла немовля до матері.
Другою дружиною Гашека була Олександра Львова, яку він привіз 1920 року з Росії. Ця проста, не надто освічена, жінка працювала в
