Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
Він часом думав, що має якісь шанси на взаємність. Мізерні і примарні, але шанси… Що Аннет зверне увагу на його почуття. Зверне увагу на нього самого…
Адже вона просто не знала його… Не знала, що він з дитинства любить майструвати з деревини різні корисні поробки. Шпаківні і дошки для нарізки продуктів, полички і скриньки. Він вміє перетворити шмат деревини на дивовижну річ, прикрашену вигадливими візерунками. Ну хіба може людина, що працює руками, і то так майстерно, бути поганою? Бути не вартою уваги?
Ні, звісно ні! Усі захоплювалися речами, які він створював! Усі, хто бачив їх! Просто анкет не бачила його витворів мистецтва, і тому не змогла оцінити його самого!
Він так шкодував, що не відправив їй фото своїх найкращих виробів, коли мав такий шанс… Він був упевнений, що вона обов’язково зацікавиться тим, що саме він робить, а потім… А потім зацікавиться і ним самим…
Але він посоромився хвалитися своєю майстерністю. А потім було пізно – його лист зі словами підтримки віднесли в Музей ганьби Дакота Дейлі Ньюз.
Він був у розпачі, коли брат розповів про це. Вони гомоніли телефоном, і він обережно розпитував про Аннет. І тобі брат зі сміхом розповів про те, що анкет відправила його лист в той музей. Вона сміялася з нього!
Його обуренню не було меж. Спочатку. Потім він був просто розчавлений і сил на жодні емоції більше не було. Він просто страждав, роздивлявся її фото, якими була завішана його майстерня, і ридав.
Як вона могла? Він же просто хотів її підтримати! Вона так невдало впала, і всі навколо неї голосно сміялися. І тільки він хвилювався, чи не забилася вона, і чи не плакала потім, коли зрозуміла, що її трусики з каченятами були в прямому ефірі. Він так старанно добирав слова підтримки для неї, так довго писав той лист… А вона віддала його в музей ганьби!
Він тоді спробував вирвати її із свого серця. Він страждав і більше не витримував її байдужості. Він навіть пішов до клубу анонімної підтримки для жертв спів залежних стосунків. Не дивився телевізор, аби випадково її не побачити. Зняв усі її фото зі стін в майстерні і заходився вирізати квіти для карнизу місіс Кройк. А потім зрозумів, що серед дерев’яних пелюсток з-під різця проступило обличчя Аннет…
Тоді він подзвонив братові і знову запитав про Аннет…
Обережно, аби брат нічого не запідозрив. Розпитував про студію, про друзів… Поступово розмова перейшла і на Аннет, і він почув, що його мрія, його серце, його кохана жінка плакала через якусь мерзенну квочку! О, він був злий! Він був такий злий, що навіть не сумнівавсяя, коли вирішив переїхати ближче до Аннет. Їй же потрібна його підтримка, його присутність поряд! Його захист врешті решт!
Мама була проти, коли він продав будинок. Мама сердилася. А ще плакала і просила його не робити дурниць. Та він наполіг – вперше в житті. А ще брат, несподівано, став на його бік!
- Я буду поруч! – запевнив брат, і він ледь не розридався від полегшення.
Вперше в житті його молодший братик не соромився його, а, навпаки, підтримав. Пообіцяв бути поряд! І мама прислухалася, відпустила… Хоча вона нервувала, навіть коли він жив через будинок від її дому. А тепер відпустила аж за два штати! Йому, звісно, було трошки шкода її, але вона впорається – мама завжди з усім справлялася просто ідеально. Вона ж мама…
Так він опинився у Девілс-Крік…
Брат часто бував у нього. І Аннет жила навпроти… А ще він орендував приміщення під майстерню. Тут, зовсім поряд… Що ще йому потрібно для щастя? Хіба що знайомство з Аннет…
Він вірив, що колись брат познайомить їх. Випадково, звісно. Він не хотів набиватися, використовувати брата… Але знав, що одного дня це станеться…
Але Аннет вбили. І він нічого, нічого не міг вдіяти!
***
- Сержанте, а ви ж мені і половини не розповіли! – замість привітання, заявив Малкольм, стрімко переступивши поріг поліцейського відділку в Девілс-Крік.
Сержант Блек підвів погляд, до того прикутий до паперів на його столі, на детектива. Його обличчя відображало внутрішню боротьбу: відповідати згідно уставу молодшого за званням перед старшим, чи послати нахабного зайду під три чорти, як це заведено у Девілс-Крік.
Малкольм бачив цю внутрішню боротьбу і милостиво вирішив полегшити копові вибір. Різко відштовхнувши вбік стілець, він нависнув на столом сержанта і гаркнув прямо в обличчя, ні трохи не ххвилюючися, чи почують підлеглі сержанта його голос і чи не підірве це часом авторитет шефа місцевої поліції:
- Якої бісової матері я маю дізнаватися через тридцять треті руки, що жертва і домовласниця мають спільну негарну історію?! Чому про це мене інформує оператор вбитої, а не ота мадам з рожевими кучериками?! Скажете, що ви не знали проо журналістське розслідування жертви?! Скажете, що були не в курсі?! Ви покриваєте причетних до вбивства, сержанте?!
Блек спробував щось сказати, та Малкольм рішуче гепнув кулаком по столу, в зародку придушуючи можливе бажання посперечатися.
- На вашій території вбито жінку! А ви протираєте тут штани і досі не доставили для допиту свідка, що бачив загиблу останнім! Ви в курсі, що таке розслідування, сержанте?!
Спиною Малкольм відчував, що за ним з острахом і неприязню спостерігають троє підлеглих сержанта Блека. Він, звісно, не мав так різко наїздити на їхнього шефа, але бездіяльність місцевої поліції просто вражала. Він, Малкольм, мав мінімум двох підозрюваних, працюючи самотужки. А лаври за розкриття злочину – а воно буде, Малкольм в собі не сумнівався – доведеться ділити з інертним сержантом, який ще й не розповідав усе, що знав.
