Серце з попелу - Тейлор Грін

— Хто така Діана, і до чого тут мій брат? — похмуро поцікавилась я, затамувавши подих в очікуванні відповіді.

Але жінка лиш похитала головою та зітхнула:

— Ні до чого, але Дем скоро сам це зрозуміє. 

Дратувало те, що навіть бабуня, і та говорила якимись ребусами. Чому викрасти людину - та заради бога, а пояснити, навіщо, - зась?! Чи це у них сімейне, - напускати туману та загадковості для більшої зацікавленості? 

— Тобто, ви знаєте правду, але йому нічого не кажете? — роздратовано фиркнула, склавши руки на грудях. — Дозволяєте викрадати людей та спокійно спостерігаєте за тим, як він ганяється за вітряками?

Коли автомобіль різко зупинився, я ледь не влетіла носом у приладову панель, а Розалія, повернувши голову, холодно глянула мені у вічі. 

— Діана - мертва, — сказала, як відрізала. — А тобі час виходити. І постарайся більше не втрапляти у халепи. 

До мого дому з місця, де божа кульбабка вирішила мене висадити, кілометрів п’ять, не менше, але сперечатися не стала. Гордо задерла підборіддя та вибралася з салону. 

 — Дякую за допомогу, — буркнула, зачиняючи дверцята, та відвернулася. 

Авто, завищавши шинами, пронеслося повз, за мить зникаючи за рогом. Клас, вона поїхала у мій бік, і ще мінімум кілометр могла підвезти. Вредна стара, щоб її. 

Пообіднє осіннє сонце все ще зігрівало землю своїми променями, тому у футболці я майже не змерзла, доки крокувала вулицями столиці, заглибившись у власні думки. 

Значить, що ми маємо… Деменцій думає, що Борис викрав Діану, яка насправді мертва, і бабуня це знає, але приховує. Може, сама ж її і прикінчила. Ця божа кульбабка могла б, навіть не сумніваюся. Але все ж, яким боком мій брат взагалі опинився в цьому замішаний? Ну, не могли ж просто так підозри пасти саме на Барбариску… Ох, відчуває моє сестринське серце, тут не обійшлося без Валентина і клятого “Золотого братства”! Я з цих дегенератів усе лайно витрушу, як доберуся!

***

Коли я увірвалася до Бориса в кімнату, втомлена, розлючена і з єдиним бажанням - вбивати, той собі спокійно посапував у вчорашніх алкогольних випарах, що аж очі виїдали.  

— О, ти дома? — розліпив сонні оченята брат, коли я різко розсунула штори, ледь не зірвавши з карниза, і розчахнула навстіж вікно.

— Тобто, те, що мене добу не було, тебе не хвилює?! — вигукнула, змахнувши руками, розвертаючись. — І координати, які я тобі скинула, так, оцінити природу за містом?! 

Барбариса перекосило аж від моїх криків. Застогнавши, потер обличчя руками та повільно сів, тримаючись за дурну голову. Волосся стирчало на всі боки, на голому тілі від підборіддя до пупка - сліди від помади, при чому, різних відтінків. Тут що, нова презентація від “Мейбелін” з транссексуалами проходила? Чи турнір по засосах? Я б не здивувалася жодному з варіантів. 

— Труси кинь, — прохрипів, потягуючись, але, побачивши вираз мого обличчя, додав: — Будь ласка…. Добре, сам.

Тяжко-тяжко зітхнувши, Борис обгорнувся ковдрою та, з кряхтінням підвівшись, прочалапав до шафи. Коли відчинив її, ковдра впала, оголивши його блідий зад. І слід від помади червонів навіть на поясниці. 

— О, та ти знущаєшся, — простогнала, затуляючи очі рукою. — За п’ять хвилин чекаю на кухні, є серйозна розмова. 

І, не дивлячись в його бік, швидко вийшла з кімнати, мстиво гримнувши дверима. Всміхнулася, почувши невдоволену лайку, та рушила до себе. Знаючи брата, як облупленого, раніше, ніж за пів години, його можна не чекати.

Насолодившись душем із улюбленими гелями, пінками та скрабами, за якими вже встигла засумувати, висушила голову та нарешті відчула себе вдома. Вдягнувши домашній костюм, зі стогоном повалилася зірочкою на ріднесеньке ліжечко і заплющила очі. Жодного тобі скрипу, павуків і клопів, я в раю. 

Єдине, що не давало мені спокою, клята бабуля з її загадками. Знаючи її ім’я, марку авто та розташування сімейного “вампірського” маєтку, гріх було не спробувати накопати більше інформації. Бо якщо підстави для звинувачення мого брата у Дема серйозні, небезпека загрожуватиме нам доти, доки не спливе правда. А Розалія ясно дала зрозуміти, що скоріше забере її в могилу, що, зважаючи на її поважний вік, - доволі серйозна загроза. 

Рухатися не хотілося абсолютно, та все ж я скотилася з ліжка, схопила під пахву ноутбук та рушила на кухню.