Серце з попелу - Тейлор Грін

— Ми… зустрілися на вечірці, — зрештою сказала, стискаючи пальцями пасок безпеки та слухаючи калатання власного серця. 

— На одній з отих студентських вакханалій, так? — уточнила жінка. — Угу… І що ж тебе в ньому так зачепило? Чим сподобався?

Ух, а це вже складніше… Нахмуривши чоло, уявила чоловіка зі шрамом та подумки пройшлася спочатку по зовнішності, а тоді пригадала нестерпний характер, впертість, безпардонність, дахозривні поцілунки….

— Дем… турботливий, — невпевнено відповіла, скоса дивлячись на реакцію Розалії, але та лиш спокійно кивнула, не відриваючись від дороги. — Добрий. Надійний, наче кам’яна фортеця…

— Досить, — фиркнула раптом бабуня, хитаючи головою. — По-перше, Дементій ненавидить вечірки.

Фіаско… Бам, - і серце пропустило удар.

— А по-друге… я не розумію, чому ти продовжуєш грати в цю гру.

Гру? 

Я спантеличено кліпнула, дивлячись на непохитно спокійну Розалію. Та ж, кинувши на мене задумливий погляд, продовжила:

— Я прекрасно знаю, що ти, Ксано, сестра Бориса Загребельного, якого Дем підозрює у викраденні Діани.

Слова не одразу дісталися мозку. Та навіть коли подумки прокрутила їх у голові декілька разів, сенс усе ще ніяк не вкладався. Але в думках уже спогадом зринула, кинута випадково Демом, фраза, що несподівано набула нового сенсу.

“Він поверне мені її сам”.