Залежна психопатом - kxduarte
Це просто пиздець.
Афіна замовила нам сукні, а вони ще й досі не прийшли.
Я віддала цю справу сестрі, адже якби обирала сукні я, то ми були б схожі на монахинь із храму, які ніколи в житті не бачили когось чоловічої статі.
Я просто не дуже вдало обираю собі вбрання.
Це складніше, ніж може здаватись на перший погляд.
Якщо в цьому я просто суцільний нуль, то Афіна просто сто з плюсом.
Вона завжди одягається так, ніби старша за свій вік. Та ще й, вона вбирається надто відкрито, щоб хоч один хлопець пройшов, не поглянувши ні разу в її сторону.
Я вже казала, що ми трішки різні.
Сестра кричить з коридору так голосно, що в мене закладають вуха.
-Сукні приїхали!
Я позираю в вікно, щоб побачити, як вона витягує з машини кур'єра два величезні блакитно-прозорі пакети. І я чомусь впевнена, що в них не тільки сукні, а ще й безлівч всілякої фігні, бо Афі не вміє відкладати гроші, якщо справа йде про красиві речі. Я регочу, коли вона починає залицятись до молодого кур'єра. Помічаю його червоні щоки і сміюсь ще гучніше.
Вона навіть не соромиться говорити дурниці, від яких всім навколо стає ніяково.
Це ще одна її звичка, яку я так старанно боюсь.
Коли сестра нарешті повертається до будинку, я вибігаю в коридор, щоб вона часом не зачепилась на сходах об сукні.
Не через те, що вона може впасти. А через те, що ці дорогезні сукні можуть порватись.
На них пішла майже вся моя цьогомісячна зарплата.
-Ми вже будемо приміряти?
-Ти хочеш?
-Та ти ще питаєш?! -сестра розриває пакети на моєму ліжку і дістає із одного сукню, яка напевно її.
-Охриніти можна. Глянь.
В її очах можна побачити блиск, якого загалом не має бути.
-Міряй.
-Ти на свою подивись, я ж не дарма обрала нам такий сексі прикид.
-Тихо.
Я витягую свою червону блискучу сукню з пакету.
І це реально офігезно, як і зауважила Афіна.
В нас майже одинакові сукні, але в мене глибший виріз на грудях, адже мої значно більші за груди сестри.
Вона обрала собі чорну, а мені червону.
-Чому не навпаки?
-Бо головною героїнею сьогодні будеш ти, а не я. А червоний колір - колір пристрасті. -відповідає вона, не задумуючись.
Я плескаю її по плечах, цілуючи в щоку.
-Люблю тебе.
Афіна стягує через голову свою білу футболку з чорним написом "Demon" і спускає вільні сірі спортивні штани, в яких вже є дірки в районі колін.
Я всі зашила, бо вона в цьому виглядає немов каліка.
Її сукня просто ідеальна.
Вона в ній ідеальна.
Я повторюю, натягуючи на себе свою.
Ми обоє заглядаємо в величезне дзеркало на шафі, і одночасно охкаємо.
-Ти знаєш, що в мене це перша сукня подібного крою?
-Ти знаєш, що я тільки що охнула навіть не через своє прекрасне відображення, а через тебе в цій красі?
Ми ще довго позираємо на себе, крутячись біля дзеркала, проте обід не зробить себе сам.
***
Залишилась буквально година.
І я запізнююсь.
Не через себе. Через Афіну.
Вона літає по будинку, шукаючи свою чорну стрічку на ногу. І чомусь ця стрічка саме зараз пропала, коли я вранці її бачила.
-Я поїду без тебе. Uber під'їде за п'ять хвилин. Якщо тебе не буде, я поїду без тебе.
Я не поїду без неї, але краще їй пригрозити, щоб рухалась швидше.
Водій вже під будинком. Повідомлення про те, що він очікує на нас прийшло.
І якщо ми затримаємо його, потрібно буде доплачувати кошти, а Uber і без цього зашкалює який дорогий.
Він в мене тільки для елітних днів.
Таких, як цей.
Афіна підбігає до дверей, однією рукою натягуючи на себе чорну кожанку, іншою простягуючи мені телефон.
-Я казала без телефонів.
-Це твій. Прочитай.
На телефоні видно мій чат з колишнім хлопцем, який я мала б видалити.
-Що він хоче? В мене немає часу на прочитання цього.
-Та прочитай. Там цікаво.
Сестра вже стоїть, з прекрасно намальованим обличчям із прекрасно-вишуканою фігурою.
Ми все ж дуже різні щодо зовнішності.
Віталій: -Я хочу зустрітись. Я скучив за тобою.
Я ненавиджу схожі повідомлення. Вони мене нервують і лякають водночас.
Я ніколи в житті не даю другий шанс після того, як мене зрадили.
Це не той випадок, коли людину можна пробачити.
Я: -В мене є хлопець. А в тебе більше немає шансів. Не пиши мені.
Телефон ставлю на стіл, не вимикаючи, щоб Афіна прочитала мою відповідь.
-Ти не хочеш з ним зустрітись?
-А який сенс? В нам більше нічого не вийде.
-І то правда. Тоді ти крута.
Ми виходимо з дому, замикаючи двері і йдемо до машини, яка вже на нас зачекалась...
***
Ми реально доплатили кошти, бо забрали в водія декілька хвилин.
Афіна вже розглядає всіх, кого тільки може, вибираючи собі жертву на ніч.
Я шукаю поглядом знайомі обличчя. На даний момент тут більше чоловіків. Але я знаю чому.
Жінки часто спізнюються. І вони це також можуть робити для того, щоб не приходити швидше за чоловіків.
Бачу знайоме обличчя рижої дурепи.
Я ідіотка, бо записала її в список.
Оглядаюсь.
Афіни немає.
Я не хвилююсь за неї, бо вона дасть собі раду.
-Перепрошую, а коли прийде пан Бласхес?
Охоронець оглядає мене з ніг до голови, ніби розпізнає.
-Ларія Мільєр? За мною.
Я киваю і йду прямо за ним, випрямившись.
Мені дещо некомфортно в цій сукні, бо дуже вдало видно мою фігуру. А я, як відомо, зазвичай ношу одяг в два рази більшого розміру за мене саму.
Мені так зручніше.
Охоронець проводить мене просторним чорно-фіолетового освітлення коридором.
Ніколи ще не була в цьому місці.
Добре, що появився такий шанс.
-Прошу.
Він відкриває двері, запрошуючи мене всередину.
Я заходжу в ще темнішу кімнату, але вона набагато вишуканіша за самий коридор.
Це просто вау...
Тут настільки красиво, що перехоплює дух.
Все в такому неймовірному стилі, який дуже личить Бласхесу.
Просто рай посеред пекла.
Розглядаючи кімнату, я забуваюсь, що в ній знаходиться Бласхес.
Тут є окремі декілька столів, ніби для vip-персоналу.
Чудово. Я ще й в такій кімнаті для еліти.
-Доброго вечора.
Я забагато собі дозволяю. Навіть не вклоняюсь при вітанні. Просто мирно киваю.
Він має знати, що я потратила всі нерви, аби набрати йому жінок під його смак.
Козлина така.
Він сидить не сам.
-Проходьте.
Я роблю так, як сказав він.
Стаю навпроти дивану, на якому сидить він. Поруч нього троє жінок і четверо чоловіків. Я не бачу охоронця, який є його правою рукою.
Він мабуть відійшов по справах.
-Сідайте біля нас. -каже один з чоловіків, плескаючи на місце поряд себе.
Мене вб'ють.
-Перепрошую, я тут через пана.
Я ловлю погляд іншого чоловіка, котрий сидить просто біля Бласхеса.
Він виглядає зацікавлено, посміхаючись до мене кутиком губ.
Я роблю такий же жест.
Він всміхається ще більше, опускаючи погляд нижче мого обличчя.
Бласхес плескає в долоні, привертаючи мою увагу до себе.
-Ви перевірили, чи всі запрошені вже тут?
-Я тільки прийшла.
-Тільки прийшли, коли я вже годину тут?
-Вибачте. -я опускаю голову, дивлячись на свої туфлі.
-Так завжди. Ви надто некомпетентні останнім часом. Візьміться за голову.
-Так.
-Йдіть.
Мені надто соромно, щоб підняти голову, тому я просто вилітаю з кімнати до рук охоронця, який стоїть за дверима.
Він ловить мене, притримуючи на ногах.
-Все добре? Не переживайте, щоб часом не нашкодити собі.
Це доволі мило як на охоронця Бласхеса. Але це не заспокоює мене.
-Дякую.
Я йду до залу прямо, крокуючи коридором.
Він опозорив мене перед статними людьми, а таке в мене вперше.
Ну яка в задницю некомпетентна?!
Він забувається, що це я вибрала тих людей, які сидять біля нього.