Залежна психопатом - kxduarte
То у них чудове спілкування виявляється. А я так сильно хвилювалася, що аж соромно. Давіна здається дуже нормальною жінкою. Вона, будучи від народження обіцяною чоловіку, виглядає так, ніби вона все життя була простою людиною, як і я.
– Тоді ласкаво просимо, – я щиро всміхаюсь їй, бо мені навіть страшно глянути на Марселя. Від нього віє дуже таким вайбом вбивці. Не даремно Рафаель так мило розмовляє із ним. Можливо вони зв'язані сильніше, ніж я можу собі уявити.
– Проходьте та сідайте куди хочете, – каже мій чоловік і дивиться на мене, поки вони тупотять до кімнати, з якої лунає галас, немов там не п'ять людей, а сто двадцять п'ять.
Тільки-но вони покидають поле зору, як Рафаель притискається до мене всім тілом так, що я знаходжусь між ним та дверима.
– Я ж казав. Даремно ти хвилювалась. Вони люблять тебе, бо навіть вони розуміють, наскільки ти ідеальна жінка.
Мої щоки заливаються червоним, ніби я ніколи раніше не чула від нього таких слів. Але я чула, і не раз. І чомусь кожного разу ці слова проникають в моє серце і роблять мене щасливою так, як тоді, коли він запропонував мені вийти за нього заміж біля нашого з Афіною будинку.
– Давіна Сальваторе твоя фанатка. Признаюсь, що майже приревнував тебе.
Я сміюся і показую йому язик, бо він здається серйозним, кажучи такі смішні слова. Рафаель знову притягує мене до себе, зачиняючи двері і притискаючи мене до них. І як же чудово відчувати його тіло, яке майже зливається з моїм.
– Про що ти думаєш? – запитує, а я червонію.
– Про те, щоб ти більше не вбивав людей під час моїх родів.
– Не даю тобі гарантію, але приємно знати, що ти хочеш ще дітей. Знаєш, про що думаю я? – він проводить губами по моїй щоці, лоскочучи своєю щетиною мою шкіру.
– Про що? – майже видихаю я. Можливо, він навіть не почув цих слів.
– Про те, як вночі все ж мій член опиниться в тобі, не встигнеш ти навіть зрозуміти, що не спиш.
Я вдихаю повітря крізь зуби і закидую голову назад, щоб він мав доступ до моєї шиї. Як же я не хочу повертатись туди.
– Ми могли б на якийсь час залишити їх, – каже так, ніби це наша особиста таємниця. – Якщо, звичайно, ти бажаєш мене так само сильно, як і я тебе.
Бажаю. Навіть сильніше, я певна.
– Я прийму те, що ти опинишся в мені вночі. Зараз же ми повинні порядно провести вечерю, щоб Сальваторе були задоволені нашою родиною.
Він також чує цей крик з кімнати, де всі вже однозначно обговорюють щось, що нас не стосується. Рафаель простягає мені руку, і я ставлю свою долоню в його. Заходимо ми до кімнати якраз в момент суперечки Ланса з братом. Таке відчуття, немов це дві дитини, які не поділили чогось.
– Ти більше не отримаєш запрошення до Сицилії, якщо будеш поводитись як чмоня, – гарчить Ланс, а я в цей момент зустрічаюсь поглядом із Афіною.
– Що таке чмоня? – не дивно, що Сет запитує. Вперше чую це слово.
– Таке убоге, як ти.
Рафаель відсовує мій стілець з місця, де я мала сидіти до місця, де сидить він, і я не суперечу. Чим ближче до нього, тим краще.
– У вас весело, – посміхається Давіна, наколюючи на вилку ананас.
Вона сидить поруч зі мною, тому тепер я певна, що ми точно знайдемо спільну мову за цей вечір.
– Немає нічого веселого в тому, що вони справді бажають вбити одне одного, але я ж не вони. Зізнаюсь, що я теж фанатка їх спілкування.
Рафаель присовує мій стілець ще ближче до себе, далі від Давіни. Я тільки закочую на це очі, позираючи на Девіана в руках сестри. Такий маленький і нарешті не кричить. Мабуть, це тому, що Ланс сидить по інший бік столу.
– Відкрий рот.
Я здригаюсь від голосу чоловіка, бо він завжди такий непередбачуваний. Одна його рука опускається мені на стегно, коли іншу він прикладає до моїх губ, щоб проштовхнути туди оливку. Я заворожено дивлюсь на те, як його очі переміщаються від мого рота до стегон.
– Ніяк не зупинишся?
– Це дуже складно, сидячи біля тебе так близько, – він нахиляє голову, опираючись щокою на руку. – Ти знаєш, що я кохаю тебе?
– Повториш це вночі, – відповідаю і западаю думками про те, що на нас чекає цієї ночі.
Кінець
Кінець