Залежна психопатом - kxduarte
В цей момент приходить повідомлення від Бласхеса.
Директор Бласхес: -Проведіть її до мене. Бажано без розлитої кави на спідниці.
Його радість, що поруч справді немає кави.
-Ну?
Чудово. Яйця в кулак і пішла.
-Ходімо, проведу вас до його кабінету.
Я можу просто посадити її в ліфт і натиснути правильну кнопку, але я хочу побачити його хоча б зараз.
В ліфті вона підмальовує яскравою помадою губи і робить собі рум'яні щоки.
Та фу. Ще одна лялька, яка весь час малюється.
-Ти ж не будеш з нами?
-Авжеж ні. Я ніяк вам не заважатиму.
Руда косить на мене очі.
-Добре, що ти знаєш своє місце.
Закрий вже свого рота.
Двері відчиняються і навпроти нас стоїть Бласхес.
І він, як завжди в накрохмаленій чорній сорочці.
-Перепрошую, до вас пані.
Руда пищить, підбігаючи до нього і вчеплюється кігтями в його шию.
От дурепа. Він ненавидить таку поведінку.
-Попрошу тримати дистанцію. Прошу тільки один раз. -Бласхес відповідає так, ніби він навіть не знає її.
Але ж я то знаю, що вони добре знайомі.
Він може поводиться із нею так, бо тут є зайві вуха, але я дуже хочу побачити більше.
-Мільєр, ви можете йти. Я закличу вас, якщо це буде потрібно.
Та блять.
Я хотіла послухати їх розмову, щоб мати про що думати.
Тільки тепер я заходжу в ліфт, споглядаючи за їх поглядами одне на одного.
В грудях тисне, в носі запах його парфум, а тіло жадає вечірки, яка має настати завтра.
Тепер я впевнена, що це буде незабутній вечір.
Як і для Бласхеса, так і для мене.
Хоча б завтра я перестану думати про його пихату сексуальну сраку.
Мені пора перестати плекати марні сподівання.
Пора.