Залежна психопатом - kxduarte

Він, дуже вражений моїми словами, піднімається з крісла.
Я встаю слідом за ним.
Бласхес мружить на мене свої чорні очі.
Його вираз стає надто похмурим, ніби він не очікував схожого повороту.
Звичайно, я ледь насмілилась на щось подібне, щоб записати своє ім'я в цей список.
Я розумію, що якщо він забажає, то моє ім'я в ту ж мить викреслиться на дурнуватому аркуші.
Але він говорить слова, які я точно не очікую почути.
-Добре, будете розважати чоловіків, яких добавили в цей список. 
Посмішка осяює його ліву половину обличчя і він виходить з моєї кімнати, залишивши за собою прочинені двері.

Ну чому він такий гарячий, козел.
Мене виводять його слова про те, ніби я можу бути розвагою для чоловіків-гостей. Але якщо він так хоче, то так воно й буде.
Це ж Бласхес. Йому начхати на всіх, окрім себе.
І якщо йому на таці подадуть гарячу довгоногу блондинку...

Та до біса це. 
Я чекаю декілька секунд перш, ніж вийти за ним слідом.
Охоронець, імені якого я не знаю, стоїть при вході, набурмосивши погляд в мою сестру.
Афіна вишкірює свої зуби, проводячи в повітрі форму серця.
Бласхес щось тихо каже йому і повертає голову в мою сторону.
Я чомусь приковуюсь ногами до сходів, не спускаючись нижче.
Ми тримаємо контакт менше п'яти секунд, але він дає зрозуміти, що в мене ніяких шансів.
Я вже зрозуміла це!
Охоронець ще раз киває на Афіну, навіть не глянувши на мене, і виходить з будинку.
За ним виходить Бласхес, який також навіть не поглянув на останок в мою сторону.

І сестра і я очікуємо звуку двигуна машини, щоб накинутись одна на одну.
-Що ви там робили?! 
-Не кажи, що тобі запав цей велетень!
Афіна штовхає мене і залітає до кухні. Чіпляється пальцями в чашки, вимиваючи їх.
-Я не буду відповідати на твоє запитання, доки ти не відповіси на моє. -констатую я, склавши руки на грудях.
-Чудово! -грюкає вона, полоскаючи водою намилений посуд. -Його звати Ланс Фуеґо. І я знаю, що він старший за мене. І знаєш що?
-Що? -не витримую я мовчанки, яку вона почала після свого вислову.
-Я йому зовсім не подобаюсь! Уяви собі. Він просто відморозився від мене, будучи таким сексуальним. Ти розумієш?
Я всміхаюсь їй.
-Ще б пак. 
Це вже яка ситуація, в якій ми із нею схожі. В нас якийсь дуже міцний зв'язок. Аж занадто.
-Але він набагато старший за тебе. В любому випадку у вас немає шансів.
-Бласхес навіть не старший за тебе на десять років, а в тебе й тут шансів нуль.
-Один/один?
-Один/один. -відповідає сестра, простягаючи мені "п'ять".
Я плескаю її долоню і протираю очі.
-Він бачив мою кімнату. Через кого, тобі це невідомо?
-Ні, можливо його туди привів його ж запах?
-Дуже дотепно, мавпа.
-Сама. 
-Він насварив мене, але я відкашлялась своєю роботою. Буцім-то я зробила все ідеально. Він залишив тут всі ці папері, отже очікує, що я прийду завтра на роботу.
-А ти прийдеш?
-В мене є вибір?
-Немає, вибач.
-Він майже нічого не сказав щодо того, чому моя кімната вся в ньому.
-Майже? А він знає, що ти записала своє ім'я в списки запрошених?
-Так. -тепер я посміхаюсь. -Він сказав, що я буду розвагою для тих чоловіків, яких сама ж і запросила.
-Скажи, що ти не забула про мене. -вблагано позирає на мене Афіна.
-Я б взяла тебе із собою, але ти весь час задротиш в телефоні. -закочую очі.
-Я не візьму із собою телефон, чесно. Клянусь всім, що в мене є!
-В тебе щось є?
Афіна показує мені середній палець, на якому красується чорний перстень.
-Ти підеш зі мною, звичайно ж. Як я могла забути про тебе таку придуркувату.
-Дякую?
-Подякуєш тоді, коли знайдеш там собі гарного чоловіка на ніч.
-А ти будеш шукати когось собі?
-Я буду шукати погляд Бласхеса. 
-Не встигнеш кліпнути, як буде тобі дев'яносто, поки Рафаель гляне на тебе.
-Бласхес.
-Його тут немає. Називаю так, як хочу.
Афіна пританцьовує, встаючи з-за столу і піднімається до своєї кімнати.
Якби я була в її віці і мала старшу сестру, я була б такою ж самою, як і вона?
Мене завжди цікавить це питання.
В мене точно гени нашої матері. А от в неї гени нашої бабусі, про яку ніхто нічого розповісти так і не зміг, бо в день свого весілля, після того, як народила нашу маму, вона втекла в ліс, спаливши весільний готель.
Страшна історія. Але завжди пробуджує в мене дивовижні емоції.

***
 

Наступного дня Бласхес викликав мене тілька задля того, щоб я принесла йому каву. Але мені й цього достатньо, щоб насититись ним.

Ще через день було те ж саме.
І через ще один день ситуація повторилась.
Він зовсім зі мною не говорив.
Афіна прорила всі соц-мережі, аби знайти найкращого друга Бласхеса. Той, виявляється, зовсім не сидить ні на яких сайтах.
Це ж вже зовсім треба бути.
Де тоді він може спілкуватись зі своїми друзями? Та хоча б Вайбер. І це рахуватиметься.

П'ятниця для мене настала дуже швидко.
І дарма.
Завтра буде та сама вечірка, на якій я можливо втрачу чоловіка своєї мрії.
Але зараз не про це.
Одна з запрошених на неї жінок стоїть просто навпроти мене.
В неї яскраво - червоний бальзам на губах і руді, гладкі локони.
-Мені сказали, щоб я зайшла до тебе.
-Хто сказав? 
Вона зверхньо позирає на мене, скрививши вуста.
-Якась робітниця. Сказала, що перш, ніж я можу піти до Рафаеля, мені потрібно зайти до тебе.
Це сто відсотково була Лієсса.
Моя крута дівчина. Завжди вчасно.

-Я так і не зрозуміла, чому мені потрібно було зайти сюди.
Мені зовсім не до вподоби її зверхність.
-Я головна по справах, якщо у вас є якісь запитання до пана Бласхеса.
-Типу його прислужниця?
Типу його майбутня дружина, якщо на те пішло.
-Секретарка, але можна й так.
Я не буду гризтись із нею, адже вона набагато статніша за мене. В рази.
В сотню разів.
І це мене доволі так засмучує.
Якби ж ми могли мати більшу надію на життя.
Якби ж я мала хоча б мінімальні шанси, щоб сподобатись Бласхесу.
Проте його смак в жінках показує, що я ніколи в житті не буду в його смаку.
Навіть мої великі груди тут нічим не допоможуть.
Хоча він і не бачив їх, адже я весь час ходжу в великому одязі, в якому мені дуже комфортно працювати.
-Проведи мене до Рафаеля. В нас є особиста розмова.
-Якби він чекав на вас, повідомив би мене.