За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Добрий ранок, Саалю!

– Добрий ранок, Маріжко, як почуваєшся?

– Зараз добре, уже відійшла після ранішнього інциденту, – відповіла тітонька і багатозначно глянула на Ессі, мило посміхаючись та подаючи їй тарілку і хліб. Та одразу зметикувала, що це та сама жіночка, яку вона збила.

– Я дуже перепрошую, що я так налетіла на вас зранку! Я сподіваюсь ви не постраждали? – занепокоїлась білявка.

– Усе гаразд, любонько, з ким не буває! – тепло усміхнулась Маріжка. –  Смачного, ще побачимось! – вона вже передала тарілку своєму ватажку і тому настав час рухатись, бо черга невдоволено наступала на п’яти.

– Побачитесь неодмінно, – сказав Сааль і повів дівчину до вільно місця, – ти маєш знати, що в нас тут слуг немає, тому ти теж будеш працювати, дитино. Саме тому, з завтрашнього дня, ти будеш помічницею Маріжки на кухні, – Ессі вражено на нього вилупилась, – будеш готувати, насипати їжу та мити посуд, дивлячись, яке завдання тобі дасть Маріжка. Вона там головна. Зрозуміло?

Дівчина кивнула і нарешті вирішила спробувати ту юшку.

Який би вигляд те їдло не мало, але воно було надзвичайно смачним. Чи то їй так від голоду здавалось, чи так було насправді вона не знала. Але накинулась вона на суп геть не як леді.

– Ти не спіши так, бо ще вдавишся, – вирячився на дівчину, але та не зважала, бо була дуже зайнята тим, що набивала свій голодний шлунок, який ніби до хребта прилип.

За якісь пару хвилин вона вже й закінчила. Голод і головний біль потрохи відступали, вона відчула малий прилив сил. Їй було нудно просто сидіти і дивитись, як Сааль поволі спустошує тарілку, тож вона розглядала людей.

І тут їй в голову стукнуло ще одне питання:

– Ви сказали, що в кожного тут своя історія… А яка ваша?

Він тяжко ковтнув хліб, вмить його погляд став холодним та суворим. Чоловік повільно поклав ложку в тарілку, встав і пішов. Просто пішов, не сказавши ні слова. Дівчина так і залишилась сидіти сама, нахмурившись і не розуміючи, що робити далі. Усе ж вона вирішила, що варто піти за ним.

Сааль