За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Ніколи не пробувала, – похитала розпатланою головою білявка, – я взагалі жодного дня не працювала.

– Нічо-о-ого, – протягнула жіночка, – навчимо, любонько, навчимо! Я впевнена ти в нас здібна!

І так приємно віконтесі стало від цих слів. Така добра людина. Тепер Ессі ще більше засмучувалась, від думки про те, що вона їй вчора нашкодила, коли збила з ніг.

На сніданок вони варили картоплю зі шкіркою та тушкували дрібно порізане м’ясо нещодавно впольованого кабана із морквою та цибулею. Узагалі Ессі там була більше, як принеси-подай, але їй все доступно розповідала і показувала Маріжка. Показала, як пекти хліб і сказала, що дасть їй спробувати замісити тісто після сніданку.

– Тут стільки людей, хіба ж цієї їжі вистачить на всіх? – вказала білявка на великі казани, від яких линув просто чудесний аромат. Їй навіть шлунок від голоду зводило.

– Звісно ні! – посміхнулась Маріжка і намагалась перекричати той гамір: – Тут є ще дві кухні, вони менші, але без сніданку ніхто не лишається, ти не турбуйся!

Далі зібралась черга. Ессі поставили на роздачі, з чим вона теж справлялась швидко. Не така й немічна донька графа.