Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Ви вважаєте, правильніше було взяти її із собою на базу? – сміливіше, з викликом заявив Буртенка. Опішивши від напускної зухвалості, Кирило послабив хватку, а той продовжив: – Мені здавалося, Ви завжди старанно захищали її від зайвої та не найприємнішої інформації. Нерозумно було цього разу все зіпсувати через маленьке непорозуміння.

– У такому разі, де вона?

– Можу запитати те саме у Вас.

Скривившись, Рощин розтиснув руку, відкинувши Бурого до спинки крісла. Сам випростався, стискаючи пальцями скроні. Божевілля якесь! Чому все виходить таким чином? Якщо Маргарита не з Бурим, то де вона?!

– Навіщо відпустив її одну? – хрипко видихнув чоловік, – Вона ж не хотіла повертатися до Києва?

– Звідки мені знати, що Ваша жінка зіграє з Вами в кішки-мишки та втече? Коли Маргарита Андріївна дізналася, що мені треба поїхати, сама зголосилася повернутись. Жінки вони, знаєте, часом такі непередбачувані. Зараз не хочу, за пів години хочу.

– Втече-втече... Куди вона могла втекти? Навіщо? – Кирило заметався по кімнаті, бурмочучи про втечу, як раптом свідомість осяяв найбільш логічний і підхожий аргумент: – А якщо вона не втекла? – ошаліло окинув поглядом Руслана, потім інтер'єр кабінету: – Якщо її викрали? Вона сама б не здогадалася. Що як... Чернишевський!

– Думаєте, він настільки камікадзе? – прокашлявшись, пробурмотів Буртенко.

– Ні, припусти сам? Хто ще? – підлетівши до столу, знову вхопив пляшку, ковтнув цього разу з горла, – Хоча... Ти говорив про базу. Що там сталося?

– Якась падлюка здала наші координати нагору, і звідти вирішили влаштувати невелику облаву, – Бурий зневажливо скривився, – Давненько нас не чіпали, а тут мало не з усіх боків.

– Чому мене не попередив?

– Я дзвонив, Ви були поза зоною. Згодом стало не до того. Та й турбувати Вас даремно не збирався, у Вас тут проблем з компанією вистачало.

– Але ти все вирішив?

– Ображаєте, Сергійовичу. Все чисто – не підкопаєшся. Я вчасно приїхав, встигли з хлопцями підчистити.

– Хто ж міг здати, га? – запитливо глянувши на Руса, вигукнув Рощин, – Ти розумієш, яка дурня виходить? Якось організовано із цими облавами вийшло. Тут фахівці прошаруділи папірці, там мало не взяли на місці злочину. Тобі це не здається дивним? Хтось навмисно хоче нас пов'язати. Здається, я знаю хто.

– Мені здається, що збіг чистої води, – уперто підібгавши губи, відмахнувся від нав'язливої ​​ідеї Бурий, – Ви за базу не хвилюйтеся, ми заплатили кому треба. Це скоріше із розряду планового рекету за дах. 

– Ти казав, без тебе не обійдеться, тому й залишив Марґо? – підозріло примружившись, допитувався Кирило, – Тепер стверджуєш, що це звичайний рекет. Невже твої хлопці не знають, як поводитися в подібних ситуаціях?

– Кирило Сергійовичу, я сказав, що на початковому етапі проблема здавалася набагато масштабнішою, – Руслан тримався стійко, впевнений у власній правоті, – тому, щоб не ризикувати, моя присутність була необхідна. Якщо не вірите, можете зателефонувати до Сірого, він підтвердить. 

– Подзвоню. Ти не хвилюйся з цього приводу, – різко грюкнувши по стільниці, відступив на пару кроків, – Подзвоню, все перевірю ще раз. Якщо не так, розберуся з тобою. Та це згодом. Мене цікавить, куди в такому разі поділася Марго. Чому її немає вдома, якщо за ​​твоїми словами вирушила до Києва. А якщо ні? – розтираючи обличчя, – Упевнений, що вона сіла на літак?

– Я особисто купував квитки, чекав, поки пройде реєстрацію.

– Тобто вона таки сіла на літак? – припустив Кирило, з надією дивлячись на охоронця.

– Думаю, так.

– Щось ти забагато думаєш! – наблизившись до Бурого, знову схилився над чоловіком. Розлючено прохрипів: – Думаєш, чи все-таки так?

– Я можу дізнатися, сіла вона на той літак чи ні. Якщо ні, можливо, сіла на інший. Це легко дізнатися.

– Будь ласка, – тріснувши по спинці крісла, Рощин відійшов, – Врахуй, ти, як і раніше, відповідаєш за Марго головою. Якщо щось трапиться... Відтепер ти в мене під особливим контролем.

– Кирило Сергійовичу, хіба я Вам колись давав привід у мені сумніватися?

– Заткнися! – гаркнув, здригнувшись від потужності власного голосу, – Ти смієш щось варнякати?! Ти – людина, яка не виправдала моєї довіри й впустила найважливіше з-під носа!

– Не хвилюйтесь, все буде під контролем, – підвівшись, заторохтів Бурий, спішно втікаючи.

Боїться? Правильно робить. Кирило за себе не ручається. Очікування стає схоже на вибух міни уповільненої дії. Якщо найближчим часом Руслан не знайде Маргариту, або пошуки отримають невтішний результат, то...

– Пішов геть! – прокричав Рощин, піднімаючи порожню склянку.

– Сергійовичу, не переживайте, я її знайду.

Стрімко подолав відстань до дверей, коли Кирило розмахнувся і запустив нещасний бокал в його бік. Бурий встиг вислизнути з кабінету, і скло, від зіткнення з дерев'яними дверима, з брязкотом розлетілося на уламки.

– Без Марго не повертайся, падлюко! – наказав наостанок Рощин.