Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна
– Не приїхав, – заметавшись по кімнаті, поправляючи то покривало на ліжку, то переставляючи з місця на місце косметику, огризнулася блондинка.
– Навіщо це тоді? – вставши з крісла, Маргарита пройшла до постелі та підняла плічка, на яких висіла біла шовкова сукня.
– Марго, не став зайвих питань! – осікла Белла, злісно блиснувши очима, – Я сказала, збирайся, значить – збирайся.
– Не буду, – Одинцова гидливо відкинула річ назад, – Якщо Кирила тут немає, мені це ні до чого. Ти ж знаєш.
– Сьогодні треба одягнутися не заради твого Рощина, – пирхнула жінка, роздратовано махнувши рукою.
Коли Белла поводилася подібним чином: поблажливо і з певним глузуванням відзиваючись про стосунки з Кирилом, Маргарита ловила себе на думці, що вона заздрить, що подібний чоловік дістався не їй. Спіймані жадібні погляди, крадькома кинуті на Рощина, підтверджували припущення. Зазвичай Маргариті все одно було. Знала – Інанна суцільне гніздо ревнощів і неприхованої злості, але сьогодні поведінка Белли дратувала. «Не заради Рощина» насторожувало.
– Що ти маєш на увазі? – насупилась Одинцова.
– Те, що ти подумала, – пересмикнула плечима блондинка, – Не треба вдавати із себе святу простоту. Це бордель, Ритко, і збиратися кудись можна тільки з приводу прибуття чергового клієнта.
– Я нікуди не піду. Ти уявляєш, що буде, коли дізнається Кирило? А Сизий? Та з тебе три шкури спустять.
– Це наказ Сизого, – спіймавши Маргариту за плечі, силоміць штовхнула в крісло. Розпустивши хвостик, ухопила гребінець і стала завзято начісувати волосся, – Лише один вечір. Рощин ні про що не повинен дізнатися.
– Я не піду! – намагаючись підвестися.
– Звичайно, не підеш, – обсадила жінка, продовжуючи чаклувати над зачіскою, – Поїдеш.
– Але ж Кирило... Він викупив мене саме для того, щоб не було інших, – ухиляючись із боку в бік.
– Це бізнес, дівчинко. Забудь цього вечора про Кирила і не надумай потім йому поскаржитися.
– Белло, ти розумієш, що так не можна?
– Хто сказав? – повертаючи голову Маргарити до дзеркала: – Сиди рівно. Тут можна все, що приносить гарні гроші. Тож сьогодні ти маєш бути розумною дівчинкою. Від тебе залежить, наскільки збільшиться капітал Баті. Якщо цього не станеться, боюся, будуть серйозні наслідки.
Белла говорила і говорила, переконуючи, наскільки важливий майбутній вечір, паралельно накладаючи Одинцовій макіяж і накручуючи локони. Вперше за довгий час Маргарита знов відчула себе тією дівчинкою, яка постала перед невідомістю Інанни. Тоді мамка теж допомагала зібратися, наполягаючи, що іншого шляху немає. Можливо, тоді його справді не було, але зараз належала одному чоловікові, до чого складності?
Гроші, гроші, гроші… Всюди гроші. Ритка давно звикла до світу, де балом заправляли виключно хрусткі зелені купюри. Вона перестала бути недосвідченою недоторкою. Клієнтом більше, клієнтом менше, ролі не грало. Та вона все ще вірила, що місце справедливості має бути. Обман має розкритися. Але чому вирішила, що Кирилу хоч краплю важливо, де вона і з ким? Якщо дівчина все ще в борделі, Рощин повинен розуміти – тут спокуси на кожному кроці, можливість опинитися в чужому ліжку вище стократ.
Цього вечора невідомість витала над Одинцовою у повітрі. Чи потрібна вона ще Кирилу? Він не може вічно ходити сюди. Раптом набридло? Раптом знайшов нову, кращу розвагу і забув про неї? Що їй робити, якщо надійний тил, котрий знайшла в цьому чоловікові, впав? Знову не можна ні на кого сподіватися. У цьому світі сама за себе.
Мучила думка, хто той загадковий клієнт. Белла категорично відмовлялася відповідати. Похмура тінь, що лягала на її обличчя від подібних питань, давала зрозуміти, що нічого хорошого чекати не варто. Маргарита засвоїла урок, що великі гроші платять божевільні, до яких зараховував Кирила; або спеціальні клієнти, що вимагають щось більше стандартних послуг. Багатьох дівчат після таких доводилося довгий час приводити до тями. Що вже казати: сама Рита після першого досвіду думала, що помре. Іноді ловила себе на думці – краще б справді померла...
Одинцова не чинила опір. Перетворившись на ляльку, дозволяла Беллі робити з собою, що заманеться. Фарбувати, наряджати, готувати до вечора. Сенсу брикатися не залишилося. Хоче чи ні, якщо Сизому необхідно, її доставлять до того чортового клієнта в прямому та переносному значенні слова: вперше за все перебування в Інанні, не відвідувач приїде сюди, а Маргариту повезуть до нього. В місто.
Почувши про це від Белли, дівчина затремтіла, не знаючи радіти чи плакати. Якби не мета поїздки, однозначно порадувалася. Вона у місті не була цілих шість років. Жодного разу з того злощасного вечора, коли вперше привели до Миколи Степановича. Інанна стала її кліткою, в'язницею особливого призначення. Не могла не радіти швидкоплинному ковтку свободи, котрий відчує сьогодні.
Вона й раділа, коли в короткій сукні, гідній кращої куртизанки, що більше оголювала, ніж прикривала, стояла перед дзеркалом. Раділа, коли ховаючись під парасолькою від зливного осіннього дощу, сідала в автомобіль, який незабаром доставить до клієнта. Коли позашляховик, де окрім неї був водій та охоронець Сергій, вируливши за ворота, помчав трасою до міста. Коли вперше за довгий час побачила вогні рідного міста.
