Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Хоч у клітку золоту, хоч на прив'язь саджай, – ігноруючи обурення, продовжував чоловік, – Хоч брюликами обсипай, хоч лайном годуй.

– Калачов, жити набридло? – забувшись, що не в тому становищі, щоб таке говорити, необдумано випалила: – Я Кирилу розповім, він тебе...

– Що він мене? – пекельний погляд, яким обдарував Тимур, змусив замовкнути, так і не закінчивши промову. – Ну, кажи!

– Відпусти, будь ласка, – обм'якнувши в чоловічих руках, визирнула за його спину, сподіваючись побачити Олега, але того й близько не спостерігалося.

Дідько, де ж він, коли так потрібен?!

– Про милосердя проситимеш не мене, а Кирила. Думаю, йому цікаво буде дізнатися з перших вуст, яка продажна у нього підстилка, – помітивши погляди Маргарити, крикнув: – Чого видивляєшся там? Свого VIP-клієнта? Думаєш, врятує тебе? Та нічого подібного! Досить! Погуляла, час додому, відповідати за провини!

Різким рухом зриваючи з Одинцової ні краплі не рятівний, але той, що хоч трохи надавав впевненості, піджак Олега, відкинув кудись на стілець і потягнув за собою до виходу. Рита ледь встигла хоч якось начепити туфлі. Вириватися було марно. Хто вона, низенька худенька жінка проти високого перекачаного бугая?

З кожним кроком той прискорювався, змушуючи майже зриватися на біг, постійно спотикаючись і підвертаючи підбори. Вивихнута кісточка занила від болю з новою силою. Але якщо когось і хвилювали її неприємності та дискомфорт від туфель, то цей «хтось» однозначно не Тимур.

– Відпусти, йолопе! – нова спроба достукатися до чоловічої розсудливості й озирнутися, відшукати єдину людину, здатну допомогти.

Олега, як і раніше, ніде було. А решта... Інші, ніби не помічали, що повз них, чоловік не найприємнішої зовнішності тягнув злякану дівчину, наче злочинницю.

Все трапилося занадто швидко, щоб встигла схаменутися і знайти порятунок з небезпечної ситуації. Ось вони на вулиці біля аеропорту. Осінній вітер спрожогу огорнув тіло холодом. Дощові краплі врізалися в ніжну шкіру, як голки. Маргарита в короткій літній сукні, що не захищала від негоди, ніби випала з часу, адже всі були в куртках, із парасольками, у теплій одежі.

Ще сподівалася на щось. Щиро вірила у порятунок. Як колись будувала припущення, що це чийсь злий жарт. Розіграш. Незабаром з'явиться Чернишевський та захистить від усього світу. Але цього разу Чернишевський не з'явився. Допомоги чекати нема звідки. Щобільше, коли до сходинок під'їхав затемнений джип і Калачов безцеремонно запхав її на заднє сидіння, зрозуміла, що це кінець.

Ось причина всіх занепокоєнь. На Сицилії все було надто добре, щоб стати новою реальністю. В душі тепліло сподівання, що Кирило зрозуміє, відпустить. Виявиться більш доброзичливим, ніж його права рука.

Вчепившись у дверцята авто, коли зірвалися з місця, Одинцова проводжала вогні аеропорту, що віддалялися, гіпнотизуючи вхідний портал, бажаючи хоч на мить побачити Олега. Грудка ридання застрягла в горлі. Маргарита нічого не розуміла. Не хотіла розуміти. Вона більше не обурювалася і не питала нічого. Лише краплі дощу на автомобільному склі відразу повернули в минуле. Тоді також була осінь. Йшов дощ, приховуючи небажані сльози. Її теж забрали мимо волі від... Кирила.

Сьогодні все наче перевернулося з ніг на голову. Більше не було відчайдушного бажання якнайшвидше опинитися з Рощиним та швидше відчути міць і силу його заступництва. З однієї простої причини – сьогодні він сам виступав у ролі ненависного викрадача…

2004 рік

– Збирайся!

Маргарита сиділа біля вікна з книжкою, коли в кімнату влетіла скуйовджена Белла, кидаючи чергову сукню для зустрічі клієнта на ліжко.

– Приїхав Кирило? – відклавши романчик, пожвавішала дівчина.

Ось майже три роки у її житті був лише один чоловік – Кирило Рощин. Так, він, як і раніше, формально вважався її клієнтом, єдиним та незмінним. Платив Баті величезні гроші, аби Одинцову не підкладали під інших. Навіщо? Дівчина втомилася шукати відповіді не хвилююче питання. Після чергового візиту Кирила раптом зрозуміла – сенсу немає. Чоловік сам не усвідомлює, чому впустив у особисте життя повію. Маргарита не мала ілюзій і чудово розуміла, що за парканом у нього напевно є інші жінки. Набагато більш відповідні за статусом та становищем. Їй, маленькій дівчинці, що відразу перетворилася на шльондру, тягатися з ними безглуздо.

Це тут вона Королева. Марґо. А варто опинитися за межами Інанни одразу перетвориться на ніщо. Таке життя, дівчина практично змирилася зі своєю долею. Так, повія і мешкає у борделі, та допоки в її реальності є Кирило Рощин, нехай і в статусі клієнта, – боятися нічого. Їх обох задовольняла взаємовигідна співпраця. Рощин отримував хороший секс, право користуватися своїм у будь-який час дня та ночі, Одинцова натомість отримувала сильне заступництво та підтримку.

Часом, коли Кирило пропадав на тижні, а іноді місяці, навіть сумувала за ним. Наприклад, як сьогодні. Маргарита добре пам'ятала останній візит Рощина рівно місяць тому, коли буквально увірвався в кімнату посеред ночі й, не кажучи ні слова, шалено здираючи одяг, заволодів нею. Мабуть, це був найбожевільніший секс у її житті. А вранці, нічого не пояснивши, зник. То була їхня остання зустріч і тепер, побачивши переполошену мамку, була впевнена, що Рощин нарешті вирішив порадувати своїм приходом.