Світанок - Стефані Маєр
Едвард, незважаючи на свою зосередженість на останньому ударі, якого він збирався завдати, люто напружився у відповідь на їхні думки. Але він опанував себе і знову звернувся до Аро.
— Останні тижні Аліса шукала власних свідків, — мовив він до патріарха. — І повернулася не з порожніми руками. Алісо, чому б тобі не представити свідків, яких ти привела?
Гай заричав:
— Час для свідків минувся! Голосуй, Аро!
Аро підніс руку, щоб утихомирити брата, не спускаючи очей з обличчя Аліси.
Аліса легко ступила вперед і представила незнайомців:
— Це Уйлен та її племінник Науель.
Слухати її голос… було враження, що вона ніколи й не полишала нас.
Погляд Га я напружився, коли Аліса озвучила стосунки між прибульцями. Свідки Волтурі перешіптувалися. Вурдалацький світ змінювався, і всі тепер це відчували.
— Говори, Уйлен, — звелів Аро. — Давай свої свідчення, заради яких ти тут.
Маленька жінка схвильовано поглянула на Алісу. Аліса підбадьорливо кивнула, а Качірі поклала їй руку на плечі.
— Я — Уйлен, — виголосила жінка чіткою англійською, проте з дивним акцентом. Коли вона продовжила, стало очевидно, що вона готувалася до цієї промови, що вона тренувалася. Мова її лилася, як добре заучений дитячий віршик. — Півтора століття тому я жила серед свого народу мапуче[21]. У мене була сестра Піра[22]. Батьки назвали її так через те, що в неї була шкіра біла, як сніг у горах. Вона буде дуже вродлива — занадто вродлива. Одного дня вона таємно прийшла до мене й розповіла про янгола, на якого наразилася в лісі, а потім він став навідуватися до неї вночі. Я застерігала її, — Уйлен скорботно похитала головою. — Так наче синці на її шкірі не були достатнім попередження. Я знала, що це Libishomen із наших легенд, але вона і слухати не хотіла. Її зачарували.
Вона розповіла мені, коли впевнилася, що дитина темного янгола вже зростає в її лоні. Я не збиралася відмовляти її від наміру втекти — була певна, навіть наші батько з матір’ю погодяться, що дитину слід знищити, а разом із нею і Піру. Ми вирушили з нею в найглибшу лісову гущавину. Вона шукала свого янгола-демона, але так і не знайшла. Я піклувалася про неї, полювала для неї, коли вона зовсім ослабла. Вона їла сире м’ясо, пила тваринну кров. Тепер мені вже не потрібні були жодні підтвердження, чию дитину вона носить у лоні. Я тільки сподівалася врятувати їй життя, перш ніж знищу чудовисько.
Але вона любила свою ненароджену дитину. Вона назвала малюка Науель (так зветься кіт, який мешкає в джунглях), бо дитя зміцніло й почало ламати їй кістки, — і все одного любила його.
Я не змогла врятувати її. Дитина продерла собі шлях на волю з її лона, і вона швидко померла, благаючи мене потурбуватися про Науеля. Це була передсмертна воля — і я погодилася.
Він укусив мене, коли я спробувала відірвати його від тіла матері. Я заповзла в джунглі, щоб померти. Я далеко не залізла — біль був просто нестерпним. Але він знайшов мене; немовля продерлося крізь зарості, лягло біля мене й чекало. Коли біль минувся, я знайшла його — він скрутився обіч мене та спав.
Я піклувалася про нього, поки він не навчився самостійно полювати. Ми полювали у селищах навколо нашого лісу, тримаючись від людей подалі. Ми ще ніколи не опинялися так далеко від дому, але Науель хотів поглянути на дитину тут.
Закінчивши, Уйлен вклонилася і позадкувала, нарешті наполовину заховавшись за Качірі.
Аро піджав вуста. Він утупився в темношкірого юнака.
— Науелю, то тобі півтори сотні років? — запитав він.
— Плюс-мінус десяток років, — відповів той ясним, красивим і теплим голосом. Акцент був майже непомітний. — Ми не святкуємо днів народження.
— В якому віці ти досягнув зрілості?
— Приблизно за сім років по народженні — на той час я уже виріс.
— І відтоді не змінювався?
Науель знизав плечима.
— Принаймні я не помічав змін.
Я відчула, як Джейкобовим тілом пробіг дрож. Мені не хотілося поки що про це думати. Спершу нехай минеться небезпека.
— А чим ти харчуєшся? — провадив Аро — здавалося, він не може потамувати цікавості.
— Здебільшого кров’ю, але й іноді людською їжею. Я можу вживати і те, і те.
— Ти здатен створити безсмертну особу? — Аро вказав на Уйлен, і в голосі його вчулася напруга. Я з новою силою зосередилася на щиті: либонь, він вишукує новий привід.
— Так, але інші не здатні.
Вражений шепіт прокотився обома таборами.
Аро звів брови:
— Інші?
— Мої сестри, — Науель вдруге знизав плечима.
Аро дико витріщився на нього й не зразу зміг опанувати власний вираз обличчя.
— Може, ти розповіси свою історію цілком, бо в неї, схоже, є продовження.
Науель нахмурився.
— За кілька років по смерті моєї матері батько розшукав мене, — його вродливе обличчя ледь помітно скривилося. — Він був задоволений, знайшовши мене, — тон Науеля свідчив, що задоволення не було обопільним. — Він уже мав двох дочок, але в нього не було синів. Тож він очікував, що я приєднаюся до нього, як учинили мої сестри.
Він здивувався, що я не сам. Мої сестри не отруйні, але чи це через стать, чи просто так сталося випадково… хтозна! У мене вже була родина — Уйлен, і мене не зацікавила, — він підкреслив два слова, — його пропозиція. Час від часу ми бачимося. У мене з’явилася ще одна сестра; вона досягла зрілості років десять тому.
— Як ім’я твого батька? — запитав Гай крізь зціплені зуби.
— Хоам, — відповів Науель. — Він уважає себе науковцем. Гадає, що створює нову надрасу, — він навіть не намагався приховати відрази в голосі.
Гай поглянув на мене.
— Твоя дочка отруйна? — різко й вимогливо запитав він.
— Ні, — відповіла я. Від цього питання голова Науеля сіпнулася — його жовтувато-коричневі очі втупилися в мене.
Гай поглянув на Аро, чекаючи підтвердження, проте Аро був заглиблений у власні думки. Він закопилив губи й довго дивився на Карлайла, потім на Едварда, і нарешті зупинив погляд на мені.
Гай заричав.
— Ми владнаємо помилку тут, а тоді вирушимо на південь, — вимогливо сказав він до Аро.
Аро довгу й напружену мить видивлявся мені в очі. Я гадки не мала, чого він чекає, чим задовольнився,
