Світанок - Стефані Маєр

Тихі й закам’янілі постаті патріархів, які й далі радилися, не ворухнулися. Але, гадаю, сигнал таки прозвучав, хоч я його й проґавила.

— Приготуйтеся, — шепнула я до своїх. — Починається.

РОЗДІЛ 38. МОГУТЬ

— Челсі намагається зруйнувати нашу прив’язаність одне до одного, — прошепотів Едвард. — Але не може намацати. Вона не відчуває нас… — очі його перебігли до мене. — Це ти робиш?

Я похмуро всміхнулася.

— Я тільки це й роблю.

Едвард зненацька відскочив од мене й потягнувся рукою до Карлайла. Воднораз я відчула значно потужніший удар у щит саме в тому місці, де він захисно огорнув Карлайлове світло. Це не було боляче, проте й не вельми приємно.

— Карлайле! З тобою все гаразд? — Едвард божевільно хапнув ротом повітря.

— Так. А що?

— Джейн, — відповів Едвард.

Тільки-но він вимовив її ім’я, з дюжину спрямованих атак вдарилися в щит за одну секунду — вони вгризалися в еластичну тканину, намагаючись поцілити дванадцять різних світляних крапок. Я зігнулася, щоб переконатися — щит не пошкоджений. Не схоже, що Джейн здатна пробити його. Я швидко роззирнулася — з усіма все було гаразд.

— Неймовірно, — сказав Едвард.

— Чому ж вони не чекають на рішення? — прошипіла Таня.

— Це звичайний перебіг подій, — різко відповів Едвард. — Вони зазвичай знерухомлюють підсудних, аби ті не змогли втекти.

Я поглянула на Джейн, котра витріщилася на нас розлючено й недовірливо. Я була цілком переконана, що крім мене, їй іще не траплялася особа, яка б витримала її вогненні атаки.

Мабуть, я тут не повелася, як доросла. Але я подумала, що в Аро забере щонайбільше півсекунди, аби здогадатися, що мій щит трохи потужніший, ніж гадав Едвард; на моєму чолі вже зосередилася атака, тож не було жодної потреби приховувати міру моєї сили. Отож я послала Джейн широку самовдоволену посмішку.

Очі її звузилися, і я відчула ще один удар, цього разу спрямований на мене.

Я ширше розтяглась у посмішці, оголюючи зуби.

У Джейн вихопився пронизливий напівзойк-напіврик.

Усі підстрибнули, навіть дисциплінована гвардія. Всі, окрім патріархів, які й поглядів не підвели, занурені у свою нараду. Брат-близнюк ухопив Джейн за руку, бо вона вже приготувалася стрибнути.

Румуни зловісно загиготіли в очікуванні.

— Я ж казав тобі: час прийшов, — Владимир мовив до Стефана.

— Ти тільки поглянь на обличчя цієї відьми! — хихикнув Стефан.

Алек поплескав сестру по плечу, потім пригорнув за плечі. Він обернувся до нас — лице його було абсолютно спокійним, янгольським.

Я чекала тиску, якогось знаку нападу, але нічого не відчула. Він і далі витріщався в нашому напрямку, і його миле личко було врівноваженим. То він нападав чи ні? Чи вже пробрався крізь мій щит? Може, я — єдина, хто й досі здатен його бачити? Я вчепилася в Едвардову руку.

— З тобою все гаразд? — задихаючись, запитала я.

— Так, — прошепотів він.

— А Алек атакує?

Едвард кивнув.

— Його дар не такий прудкий, як у Джейн. Він підбирається поволі. Він дістанеться тебе за кілька секунд.

І тут я побачила все — коли нарешті отримала підказку, чого чекати.

Дивний прозорий туман плив понад снігом, майже невидимий на білому. Це нагадало мені міраж — легеньке тріпотіння краєвиду, легеньке марево. Я відсунула щит від Карлайла, від усіх, хто стояв на передовій, перелякавшись, що туман, який підкрадався до нас, вдарить занадто близько до них. А може, він пробереться просто крізь мій невловимий захист? Може, нам час тікати?

Земля під нашими ногами з буркотінням здригнулася, і наглий вітер жбурнув сніг поміж нами та Волтурі. Бенджамін теж угледів, як до нас підкрадається загроза, отож намагався здути туман геть. Завдяки снігу було добре видно, де він змусив вітер дути, але туманові нічого не сталося. Враження було, що вітер без жодної шкоди дме крізь тінь — тіні нічого не буде.

Трикутник патріархів нарешті розпався, коли з гуркотом земля розкололася й посеред галявини з’явилася довга й вузька зиґзаґувата розщелина. На мить ґрунт хитнувся під моїми ногами. Снігові лавини побігли в розколину, але туман перескочив через неї, так само неушкоджений силою тяжіння, як і вітром.

Аро та Гай дивилися на розщелину розширеними очима. Марк теж поглянув туди — без жодних емоцій.

Вони мовчали; вони також чекали, коли туман підкрадеться до нас. Вітер завив дужче, але не зміг збити туман із курсу. Тепер посміхалася Джейн.

І тут туман врізався в стіну.

Я відчула це, тільки-но він торкнувся мого щита: він мав насичений солодкавий, нудотний смак. Це віддалено нагадало мені присмак новокаїну на язиці.

Туман поповз угору, шукаючи лазівки, слабкого місця. І не знаходив. Пальчики туману мацали все — тягнулися вгору й у боки, силкуючись пробитися всередину і водночас засвідчуючи неймовірну величину захисної мембрани.

В обох таборах обабіч розколини, зробленої Бенджаміном, вампіри хапали ротами повітря.

— Чудова робота, Белло! — стиха похвалив мене Бенджамін.

Моя усмішка повернулася на вуста.

Я бачила, як прискалив очі Алек, і на його обличчі уперше з’явився сумнів, бо туман поповз за роги мого щита, не чинячи жодної шкоди.

І тут я збагнула: я зможу! Певна річ, у їхньому списку я стаю головним пріоритетом, номером один із тих, хто має померти, але поки я тримаюся, ми маємо рівні шанси з Волтурі. У нас є і Бенджамін, і Зафрина, а в них не буде ніякої надприродної допомоги. Якщо я триматимуся.

— Мені доведеться дуже зосередитися, — шепнула я Едвардові. — Коли почнеться бійка, буде вельми важко втримувати щит довкола потрібних людей.

— Я нікого до тебе не підпущу.

— Ні. Ти маєш підібратися до Деметрі. До мене нікого не підпустить Зафрина.

Зафрина рішучо кивнула.

— Цього перволітка ніхто й пальцем не торкнеться, — пообіцяла вона Едвардові.

— Я би сама взялася до Алека та Джейн, але тут від мене більше користі.

— Джейн лишіть мені, — зашипіла Катя. — Їй слід самій спробувати, які на смак її ліки.

— А Алек завинив мені багато життів, але я вдовольнюся одним його, — проричав Владимир із другого боку. — Він — мій.

— Мені лишіть Гая, — рівним голосом сказала Таня.

Решта почали ділити між собою цілі, але дуже швидко їх перервали.

Аро, спокійно дивлячись на Алеків даремний туман, нарешті заговорив.

— Перш ніж ми голосуватимемо, — почав він.

Я сердито похитала головою. Мене стомила ця вистава. Знов мене почала палити жага крові, і я пожаліла, що від мене користі буде