Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Дівчина руками вчепилася в покривало, а її голова заметалася по подушці. Розуміла – ще трохи й дійде до краю. Вона не бачила нічого навкруги, все поплило перед очима. Не чула і безладного бурмотіння Олега, залишалися лише його дотики на рівні тактильних відчуттів. Спритні пальці, що пробігали уздовж спини. Дихання, що своїм жаром викликало внутрішню пожежу. Вологі губи, що по всьому тілу ставили показові мітки. Язик, що витворював фантастичні речі.

Маргарита сама не розібрала, що саме спричинило вибух. Разом з хвилями тремтіння, що накрило з ніг до голови, побачила сотні тисяч темних зірочок. Вона не помітила, коли Олег звільнився від штанів. Коли його сорочка полетіла слідом. Лише відчула, як великі долоні зімкнулися на обличчі, а поцілунок заглушив черговий стогін, коли чоловік увірвався до неї. Спочатку рухаючись до болю повільно, начебто розтягуючи задоволення, але з кожною секундою нарощуючи темп. Примушуючи піддаватися ближче і ближче, щоби увібрати його всього.

Вона кричала у весь голос, вперше в житті, не соромлячись задоволення. Вперше у житті відчуваючи таку форму задоволення. Коли не треба перейматися, що про неї подумають та себе справжню, віддаючись не лише тілом, а й душею. Рита й припустити не могла, що таке банальне, звичне її заняття здатне викликати стільки захоплення.

Вигинаючись назустріч чоловіку, пальцями чіплялася в його спину, дряпаючи гострими нігтями та напевно залишаючи після себе криваві яскраві мітки. Та Рита бачила, що він не сприймав болю. Вони обоє відчували лиш ейфорією від близькості.

Олега здавалося мізерно мало. Дівчина насолоджувалася кожним його рухом. Ловила кожен помутнілий погляд, кожен стогін. Розглядала його обличчя, вкотре за день розуміючи, наскільки дорогий їй цей чоловік. У всіх сенсах. Вона більше не зможе відпустити Чернишевського. Не після того, що сталося. Це все усвідомила пізніше, влаштувавшись у рідних обіймах після близькості.

Закинувши ніжку на чоловіка, що лежав на спині, в напівтемряві, розбавленій тьмяним світлом нічника, проводила пальцями по татуюванню з зображенням  звірячої пащі на його лівому передпліччі. Тому самому, про яке йшлося в досьє. На руці був гарний гордий звір, але вовком його назвати важко, всупереч даним із зібраної справи. Щось у вигляді відрізняло хижака від звичайного вовка. Невже це той самий вовкодав, який дав Чернишевському прізвисько?..

– Олеже? – хмурячи брови, покликала дівчина, не відриваючись від тату.

– Тобі не подобається? – помітивши спантеличений вираз обличчя Рити, уточнив чоловік, викликаючи невагомими дотиками по лінії хребта сотні маленьких струмових розрядів.

– Справа не в цьому.

Вона не така дурна, щоб не здогадатися, що такі речі просто так не наколюють. Навіть у в'язниці. Навіть заради прізвиська. Для початку, такі прізвиська теж не дають безпідставно і будь-кому.

– Що воно означає? – допитливо зазирнула в його повіки.

– Це важливо? – напружившись, на мить завмер, припинивши погладжування.

– Не знаю, – знову звертаючи увагу до татуювання, – Мені здається, так.

– Може, поговоримо про це згодом? – піддався вперед, перебираючи сплутане волосся дівчини.

– Чому?

– Забагато буде на один день потрясінь.

– Це ж пов'язано з в'язницею, з прізвиськом? – ігноруючи зауваження, не вгамовувала Маргарита.

– Так, – односкладно відмахнувся, відкинувшись на подушки.

– Ти не розкажеш мені, – знаючи відповідь наперед.

– Не зараз.

– Добре, – примружившись на кілька секунд, задумалася. Посміхнувшись про себе, спритно пробігла пальчиками по грудях чоловіка вниз, – Тільки обіцяй, що ми повернемося до цього питання?

– Обіцяю, – майже ринув.

Перехопивши дівочу руку за зап'ястя, притулився до розкритої долоні губами. Не зводячи погляду з Рити, повалив її на ліжко, підминаючи під себе.

– Люблю тебе, більше життя, – вдихнув у вуста, притулившись млосним поцілунком.

З кожним новим днем ​​Маргарита пізнавала щось важливіше для себе. Сьогодні сталося те, про що ніколи не пошкодує, попри те, як складеться подальше життя. Про таке не шкодують. Легендарна Таорміна, прогулянки, зізнання, усвідомлення власної потреби в цьому чоловікові… Але одне відкриття подобалося їй особливо – Рита, нарешті, пізнала яке воно, кохання Олега Чернишевського...

Дорожче за гроші, довше за вічність, важливіше за життя…