Чорний дім - Стівен Кінг

— У двох місцях одночасно. — Враховуючи його мандри між світом Америки і світом Територій, Джеку зовсім не важко усвідомити ці поняття.

— Так.

— Якщо він чи воно зруйнує Вежу, то чи не свідчитиме це про його поразку. Чи не може це привести до зруйнування його фізичного втілення?

— Якраз навпаки: він відпустить його вільно блукати, оскільки тоді настане хаос… така собі… піч. Деякі частини Середнього світу вже потрапили в цю піч.

— Мені варто знати, наскільки великою є ця частина? — Він усвідомлює, що час так само швидко минає і з його боку стіни.

— Важко сказати, що тобі варто знати, а що ні, — говорить Паркус. — Якщо я пропущу якусь важливу інформацію, то зірки можуть згаснути назавжди. Не тільки тут, а в тисячі тисяч всесвітів. І в цьому весь жах. Послухай, Джеку, Король намагається зруйнувати Вежу з давніх-давен, можна сказати, вічно. Це працює дуже повільно, оскільки Вежа прив’язана перехресними променями, що виконують роль канатної відтяжки. Промені тримають її протягом тисячоліть і далі тримали б протягом не одного тисячоліття — я маю на увазі час, як його рахуєш ти, Джеку, а для тебе, Софі, це приблизно в п’ятсот разів більше.

— Так довго, — каже вона, навіть зітхає: — Дуже довго.

— У великому плині часу — це лишень спалах одного сірника в темній кімнаті. Хорошим речам потрібно багато часу, щоб розвинутись, зло ж з’являється, як «Джек з коробки» — несподівано, постійно знаходячись напоготові. Ка — це друг зла, так само, як і добра. Ка обіймає і те, і інше. Говорячи про Джека… — Паркус повертається до нього. — Ти, звичайно ж, чув про Залізний Вік і Бронзовий Вік?

Джек киває.

— На горішніх рівнях Вежі є ті, хто називає два останні сторіччя Віком Отруєної думки. Це означає…

— Можеш мені не пояснювати, — каже Джек. — Я знав Морґана Слоута, пам’ятаєш. Я знав, що він планував для світу Софі. Так, безперечно. Основним його планом було перетворити найсолодше місце всесвіту спершу на місце для відпочинку для багатих, потім — на джерело некваліфікованої робочої сили, а зрештою — на вигрібну яму, швидше за все, для радіоактивних відходів.

Якщо це не було прикладом «отруйної думки», то Джек не знає, що це.

— Серед Раціональних істот завжди знаходяться телепати у всіх світах. Але зазвичай вони трапляються дуже рідко. Про них можна сказати, що вони особливі. Але з того часу, як Вік Отруєної думки прийшов у твій світ, Джеку, такі особистості стали зустрічатися набагато частіше. Не так часто, як мутанти на Випалених Землях, але все одно часто.

— Ви говорите про тих, хто читає думки, — мовить Софія, неначе хоче переконатись.

— Так, — погоджується Паркус, — але телепати читають не лише думки. Віщуни. Телепортери — ті, що стрибають зі світу у світ, як Джек-Мандрівник, іншими словами, — телекінетики. Читачі думок трапляються найчастіше, а телекінетики — найрідше… до того ж вони найдорогоцінніші.

— Ти маєш на увазі для нього? — каже Джек. — Для Багряного Короля?

— Так, за останні дві сотні років аббала провів чималу частину свого часу, щоб зібрати команду рабів-телепатів. Більшість із них прийшли із Землі та Територій. Усі телекінетики приходять тільки з Землі. Ця колекція рабів — гулаг — його головне досягнення. Ми називаємо їх Руйнівниками. Вони… — Він замовкає, розмірковує. — Ви знаєте, як рухається галера?

Софі киває, а Джек не розуміє, про що говорить Паркус. Він на мить уявляє собі неймовірне — повністю обладнану кухню, що їде Трасою-66.

— Багато веслярів, — каже Софі, а тоді імітує рух веслування, від чого її груди чарівно рухаються.

Паркус киває.

— Зазвичай, раби прикуті один до одного. Вони…

Венделл раптом з-за огорожі додає свої п’ять копійок:

— Спа. Так. — Він робить паузу, супиться і пробує знову: — Спа-р-так.

— Про що він? — насупившись, запитує Паркус. — Ти знаєш, Джеку.

— Фільм під назвою «Спартак», — каже Джек, — і ви, як завжди, помиляєтесь, Венделле. Думаю, ви мали на увазі Бен-Гур.

Ображений Венделл простягає масні руки.

— Ще. М’яса.

Паркус стягує останнього рябчика з розжареної палички і кидає її між двома каменями, де навпочіпки сидить Венделл з блідим масним обличчям.

— Свіжа здобич для Яструба Новин, — каже він. — А тепер зроби нам ласку, замовкни.

— Або. Що. — Колишній зухвалий блиск з’являється в очах Венделла.

Паркус наполовину витягує свій пістолет з кобури. Рукоятка, зроблена із сандалового дерева, потерта, але цівка блищить убивчо-яскраво. Він більше не говоритиме, тримаючи свою другу тушку в одній руці, Венделл Ґрін поправляє одяг і поспішає туди, звідкіля прийшов, піднімаючись пагорбом. Джек відчуває неймовірне полегшення, коли той іде. «Дійсно, Спартак», — думає він і пхикає.

— Отже, Багряний Король хоче використати Руйнівників, щоб зруйнувати промені, — каже Джек. — Я правильно зрозумів? Такий у нього план?

— Ти говориш неначе про майбутнє, — м’яко каже Паркус. — Це вже відбувається, Джеку. Ти лише глянь на свій власний світ, на його постійну дезінтеграцію. З шести Променів лише один досі тримається на повну силу, інші зовсім ослабли. А три взагалі зруйновано. Один із них згас тисячі років тому, згас сам собою. Інші… знищили Руйнівники. Приблизно двісті років тому, а то й менше.

— Господи, — каже Джек.

Він починає розуміти, чому Спіді міг назвати Рибака дрібницею.

— Захищати Вежу і Промені завжди входило в обов’язки військової Гільдії Ґілеаду, членів якої як у цьому світі, так і в інших називали стрільцями. Вони також мали потужні надприродні сили, Джеку, і були абсолютно здатні протистояти Руйнівникам Багряного Короля, але…

— Усі стрільці зникли, окрім одного, — каже Софі, дивлячись на великий пістолет на боці у Паркуса. І з непевною надією додає: — Якщо тільки ви теж не стрілець, Паркусе.

— Ні, я ні, люба, — каже він. — Але їх є більше ніж один.

— Я думала, що Роланд останній. Так каже історія.

— Він зробив ще щонайменше трьох, — каже Паркус. — Я навіть не уявляю, як це можливо, але вірю, що це правда. Якби Роланд досі був один, Руйнівники вже давно