Українська література » » Чорний дім - Стівен Кінг

Чорний дім - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Чорний дім - Стівен Кінг
ти плачеш, Джеку?

— Минуле, — каже Джек. — Хіба не воно завжди спричиняє сльози? — І думає про матір, яка сидить біля вікна, курить сигарету і слухає по радіо «Божевільні руки». — Так, саме минуле. Воно болить, і ти нічого не можеш вдіяти.

— Можливо, і так, — погоджується вона, — але сьогодні в нас немає часу думати про минуле. Сьогодні ми маємо думати про майбутнє.

— Так, але чи не міг би я поставити бодай кілька запитань?..

— Гаразд, але лише кілька.

Джек розтуляє рот, намагається говорити, але в нього виходить лише смішний невеличкий набір звуків і нічого більше.

— Маю зізнатись, — каже він їй. — У мене теж перехопило від тебе подих.

На щоках Софі з’являється легкий рум’янець. Вона розтуляє рот, щоб щось сказати… а тоді затуляє його знову. Джеку хотілося б, щоб вона говорила, але разом із тим він радий, що вона замовкла. Він ніжно стискає її руки, і вона дивиться на нього широко розплющеними блакитними очима.

— Я знав тебе? Коли тобі було дванадцять?

Вона хитає головою.

— Але я бачив тебе.

— Можливо. У великому наметі. Моя мати була служницею Доброї Королеви. Я теж була… наймолодшою. Ти міг бачити мене тоді.

Джеку знадобився якийсь час, щоб вирівняти дихання, тоді він веде далі. Часу мало. Вони обоє це знають. Здається, він відчуває його швидкоплинність.

— Ви з Джуді Двійники, але жодна з вас не подорожувала — вона ніколи не була тут, а ти ніколи не була там. Ви… говорите крізь стіну.

— Так.

— Коли вона писала ті речі, це ти нашіптувала їй крізь стіну?

— Так. Я знала, що надто сильно тисну на неї, але була змушена. Змушена! Це не просто питання повернення її дитини, хоча це теж важливе. На те були і набагато серйозніші причини.

— Наприклад?

Вона хитає головою.

— Не я маю тобі про це розповісти. А той, хто набагато величніший.

Він розглядає крихітні пов’язки на кінчиках її пальців і розмірковує щодо того, як Софі і Джуді намагалися пробратися крізь стіну одна до одної. Морґану Слоуту, швидше за все, було достатньо одного лише бажання, щоб він міг стати Морґаном Оррісом.

Коли Джеку було дванадцять, він зустрічав і інших, хто мав таки талант. Не він; він завжди був єдиний у своєму роді і завжди був Джеком у обох світах. Джуді та Софі, однак, не можуть перестрибувати з однієї реальності в іншу. Щось не пускає їх. Вони могли лише перешіптуватися крізь стіну між світами. На те мали б бути важливі причини, але в даний момент він не може вигадати жодної.

Джек оглядає порваний намет, який, здається, дихає сонячним промінням і тінями. Клапті розвіваються. У сусідній кімнаті через дірку в стіні з тонкої тканини він бачить кілька перевернених ліжок.

— Що це за місце? — запитує він.

— Свого роду лікарня, — усміхається вона.

Він здіймає очі вгору.

— О? — і знову звертає увагу на хрест. Він тепер бордовий, але колись, безсумнівно, був червоним. Червоний хрест, дурню, — думає він. — О, але вона трохи… ну… стара?

Усмішка Софі стає ширшою, і Джек помічає в ній іронію. Хай би що це була за лікарня, він припускає, що це далеко не щось на кшталт головної лікарні або відділення швидкої допомоги.

— Так, Джеку, дуже стара. Колись на Територіях таких наметів було близько дюжини. На Територіях у Ближчому світі та Середньому світі зараз їх залишилося лише декілька. Можливо, тільки ця. Сьогодні вона тут, завтра… — Софія підводить руки і опускає їх. — Будь-де. Можливо, навіть з іншого боку стіни, яка розділяє нас із Джуді.

— Це щось схоже на подорожуючий медичний рундук комедіантів?

Це, мабуть, жарт, і він здригається, коли вона спочатку киває, тоді сміється і плескає в долоні.

— Так! Так, справді! Хоча ти не захотів би тут лікуватися.

Що саме вона намагається сказати?

— Думаю, що ні, — погоджується він, дивлячись на вицвілі стіни, подерту стелю, давні стовпи-підпірки. — Має вигляд не зовсім стерильний.

Серйозно (але її очі виблискують), Софі каже:

— Якби ти зараз був пацієнтом, то ти б думав, що вона прекрасна у всіх сенсах. І ти б думав, що твої медсестри, Малі Сестри, найкращі, які коли-небудь доводилось мати бідному пацієнту.

Джек роззирається навколо.

— Де ж вони?

— Малі Сестри не приходять, коли світить сонце, і якщо ми хочемо продовжити наше життя в блаженстві, то кожному з нас треба піти своєю дорогою звідси задовго до темряви.

Йому неприємно чути, що вона говорить «кожному своєю дорогою», хоча він знає, що це неминуче. Але ця неприємність не послаблює його цікавості, оскільки копісмен — завжди копісмен.

— Чому?

— Тому що Малі Сестри — упирі, і їхні пацієнти вже ніколи не одужують.

Наляканий та збентежений Джек оглядається навколо. Звичайно, він вірить у це — він припускає, що світ, який породжує перевертнів, може виплодити будь-що.

Вона торкається його зап’ястка. Його охоплює легке бажання.

— Не бійся, Джеку, вони також служать Променю. Все служить Променю.

— Якому Променю?

— Не зважай. — Її рука стискає його зап’ясток. — Той, хто може відповісти на твої питання, скоро буде тут, а можливо, і вже тут. — Вона скоса дивиться на нього і ледь посміхається. — Коли ти його почуєш, то тобі простіше буде ставити питання.

Джек розуміє, що йому вказали на необізнаність, але з її уст це прозвучало так, що не зачепило його. Він покірно йде за нею, минаючи кімнату за кімнатою великої давньої лікарні. Вони прямують, і він розуміє, наскільки величезним є це місце. Попри те що віє легкий вітерець, Джек відчуває ледь чутний неприємний запах, схожий на суміш запаху вина, що бродить, і зіпсованого м’яса. Що це за м’ясо? Джек з острахом здогадується. Він бачив уже понад сто вбивств, тож може собі уявити.

Було б неввічливо з нашого боку покинути Джека в той момент, коли він зустрічає любов свого життя (до того ж — ми маємо свідчити), тож ми й не залишаємо його. Проте давайте прослизнемо крізь тонкі стіни лікарняного намету. Надворі засушливий, але не неприємний пейзаж червоних скель, устелений квітами, що схожі на лілії, низькорослими соснами й кількома кактусами. Десь, не дуже далеко, чується буркотливе прохолодне джеркотіння річки. Лікарняний намет лопотить і

Відгуки про книгу Чорний дім - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: