Моя в борг - Джулія Ромуш

Зайшовши в кімнату, я скидаю з себе одяг і перевдягаюсь у домашній комплект. Сама себе зараз не впізнаю. Ще б учора я б від очікування місця собі не знаходила. Прислухалася б, чи йде Нолан до дверей моєї кімнати. А зараз... мене лякає холодна байдужість. Начебто, якщо він не прийде, то я не буду засмучуватися.

Тряхнувши головою, я викидаю з неї всі думки. Маячня. Мені просто треба трохи відійти від учорашнього. Я стільки часу разом з Ноланом. У нас є спільні плани. Весілля. Стільки всього заплановано. Сьогодні просто поганий день. Я не в настрої. Ще й придурок цей на стоянці мене розлютив. Чим більше думаю про Бакера, тим більше злитися починаю.

Коли я чую, що в мої двері стукають, моментально напружуюся. Виявляється, я не була готовою до того, що він прийде. Не була готова, що зайде до моєї кімнати. Питання в голові, яке весь цей час я блокувала, спалахує червоними літерами й волає на всю міць - "А що, якщо він зараз сам усе зрозуміє? Якщо здогадається, що я вчора була з іншим?"

- Відкрито, - видавлюю з себе. Я ж не маленька дівчинка, щоб вічно ховатися.

- Я ввійду? - Нолан відчиняє двері, але все ще стоїть на порозі моєї кімнати. Дивиться на мене запитливо. Здається, до нього таки дійшло, що справа серйозна. Зазвичай він не питає дозволу, щоб увійти, просто нахабно заходить. А зараз чекає поки дозволю.

Я киваю. Глушу в собі внутрішній голос та тривогу. Це ж мій Нолан. Я його кохаю. Хочу вийти за нього заміж. Так, ми маємо проблеми. Але все ж можна вирішити, вірно?

- Привіт, - хлопець ледве посміхається і сканує поглядом моє обличчя. Начебто намагається промацати в якому я зараз настрої, і як потрібно діяти.

- Привіт, - обіймаю себе руками за плечі. Відчуття, що та нитка, що була між нами, практично обірвалася. Вона зараз висить на волосині і я не хочу остаточно її втратити. Невже за один вечір усе могло так змінитися?

- Дитинко, я дурень, вибач, - Нолан різко крокує до мене і я навіть не встигаю відійти або втекти. Я не встигаю навіть зрозуміти, наскільки близько хочу його до себе підпускати. Хлопець миттєво порушує мої особисті межі, чим вганяє в повну паніку. - Вчора вчинив егоїстично. Я не думав, що так сильно тебе образив.

- Ти кинув мене у незнайомому місці, пішов розв'язувати робочі питання! - Я відразу видаю у відповідь. 

Запах хлопця вбивається у ніздрі. Він так близько... Ще вчора мене це хвилювало і заводило. Близькість коханого чоловіка змушувала мурашки пробігати шкірою. Внизу живота приємно поколювало. Але зараз... У голові лише одна думка - він пахне інакше. Його запах зовсім не нагадує запах того, з ким я була в кімнаті. Господи, який жах. Страх і почуття провини сплітаються докупи. Серце б'ється в грудях як божевільне. Це колись скінчиться? Чи я ніколи не зможу забути того, що робив зі мною той зовсім незнайомий чоловік?

- Вибач, малюк, - Нолан притягує мене до себе, торкається носом моєї скроні. Я заплющую очі та намагаюся погасити в собі ту бурю, яка там вирує.

- Мені так більше не підходить, - тихо видаю, але я знаю, що він чує. - Я більше не згодна бути на другому місці. Вчора я чітко побачила, що у тебе стоїть на першому місці.

- Таша, дитинко...

Його руки ковзають по моїй спині, я чую, як частішає подих хлопця. Я знаю, що це означає. Саме тому я упираюся долонями в його груди та відсторонююсь. Моя шкіра ще палає від дотиків іншого чоловіка. Це неправильно. Мені здається, що варто Нолану до мене торкнутися, і він усе зрозуміє. Вловить запах іншого. Запах зради.

- Я хочу, щоб усе стало інакше. Але якщо ти не готовий...

- Маленька, ти завжди для мене на першому місці.

- Справді? - З горла виривається нервовий смішок.

- Звичайно.

- Тоді нічого не плануй на ці вихідні, - примружуюсь і дивлюся на нареченого. – Моя подруга запросила нас у гості.

Нолан відразу ж хмуриться. Так, я пам'ятаю, йому нецікаво з дурними студентами, йому там буде нудно. Ну якщо я на першому місці, то можна й потерпіти?

- Хочеш, щоб я пішов? – Нолан знову підходить ближче, притягує мене до себе.

Хочу. Я хочу, щоб він пішов. Хочу, щоб той придурок Бакер побачив, що маю захисника і нареченого. Щоб більше не дивився на мене своїм жадібним поглядом. Варто згадати про цього ненормального, як я відразу починаю злитися. Якого біса він досі не виходить з моєї голови?!

***

Я стою біля дзеркала і прискіпливо себе розглядаю. Легкий сарафан трохи облягає тіло. Декольте залишає місце для фантазій. І взагалі виявилося, що жовтий колір мені неймовірно пасує. Я не знаю чому раніше завжди вибирала тьмяні кольори у виборі одягу. Боялася привернути до себе надмірну увагу. Але зараз цей яскравий колір підіймає настрій, і на губах з'являється посмішка. Сарафан новий, я лише вчора купила його у магазині. Коштував він доволі непристойних грошей. Нова колекція. Популярний бренд. Але він мені так сподобався, що було не шкода за нього віддати такі гроші. Тим більше в моєму гардеробі ніколи не було нічого настільки яскравого.

Трохи надаю обсягу волосся пальцями, сьогодні я злегка накрутила його. Намагалася зробити пляжні локони й начебто у мене дуже непогано вийшло. Загалом мій образ повністю відповідає вечірці, на яку ми з Ноланом сьогодні йдемо.

- Вирішила змінити образ? - Батько підіймає запитально брову, коли я спускаюся на перший поверх.

- Так, - задоволено усміхаюся. - Чим збираєшся зайнятися?

З того часу, як померла мама, тато ніколи не приводив до будинку жінок. Хоча вони в нього були. Декілька разів я сама бачила його з дівчатами. Але жодну він не наважився привести додому, ніби вважає, що я можу образитися чи засудити. Але гаразд, коли в нього були непостійні пасії. Але з Хезер вони вже понад рік. А батько, як і раніше, приховує, з ким проводить вихідні.

- Можливо поїду до заміського клубу. Давно не грав у гольф, - ось і зараз. Він не продовжував членство у клубі цього року. Але я посміхаюся і вдаю, що цього не знаю. Можливо, батько не готовий, щоб Хезер займала в його житті таку важливу роль.