Аріанель - Arachne

Чорний ельф, спокійно кивнувши, відповів: "Так, я знаю про пророцтво. Його написав мій батько."

Еленвен напружився, його голос став різкішим: "Але хто ти такий? І хто твій батько?" Його неспокій посилився, і він уже не міг стримати своїх почуттів. Адже доля Аріанель була надто важливою для нього.

Чорний ельф подивився на Еленвена з розумінням і спокоєм у голосі відповів: "Моє ім'я - Лотарін. Мій батько - великий маг Астридор, який був вигнаний з вашого королівства за дослідження забороненої магії. Він передбачав розкол між нашими народами і написав пророцтво, знаючи, що колись з'явиться хтось, здатний поєднати нас."

Еленвен завмер на мить, усвідомлюючи глибину сказаних слів. У його голові почали складатися шматочки мозаїки, і він зрозумів, що Лотарін не просто чорний ельф, а й ключ до вирішення стародавнього конфлікту.

"Ти хочеш сказати, що саме ти маєш допомогти нам відновити світ?" — насилу вимовив Еленвен, намагаючись утихомирити бурю емоцій у собі.

"Так," - тихо відповів Лотарін. - "Але я не можу зробити це без неї. Аріанель - моя доля, так само як я - її. Разом ми можемо відновити те, що було втрачено століттями."

Еленвен подивився на Аріанель, яка стояла поряд з Лотаріном, її очі були сповнені рішучості та ніжності одночасно. Він знав, що майбутнє королівства тепер залежить не лише від пророцтв, а й від вибору, який вони зроблять разом.

Еленвен, не приховуючи гіркоти в голосі, запитав: "Але що пов'язує тебе з чорними ельфами? Хоча на твою думку ти і є чорний ельф, до того ж маг. Вона принцеса, а ти?"

Лотарін спокійно глянув на Еленвена, його очі знову спалахнули райдужним світлом, ніби відбиваючи його глибокий зв'язок із магією. "А я син своєї матері, сестри короля чорних ельфів. В мені теж тече королівська кров," - його голос звучав твердо, але не без нотки смутку. "Король чорних ельфів - мій рідний дядько."

Еленвен завмер, приголомшений почутим. Усвідомлення того, що Лотарин пов'язаний із самою королівською родиною чорних ельфів, пробудило в ньому суміш почуттів — від подиву до занепокоєння. Він розумів, що перед ним стояв не просто маг, але представник іншого королівства, чиї землі та народ були ворогами світлих ельфів.

"А отже, ти є прямим спадкоємцем їхнього трону", - сказав Еленвен, осмислюючи значення цих слів. "Але що це означає для Аріанель? Ти хочеш сказати, що вона має стати частиною твого світу?"

Лотарін кивнув: "Ми пов'язані не тільки по крові, а й за долею. Тільки разом ми зможемо відновити рівновагу між нашими народами. Це її призначення, як і моє."

Еленвен, відчувши важкість цих слів, замислився. Його страхи і сумніви поступилися місцем усвідомленню того, що перед ним — не просто любовна історія, а щось значно значуще. Він розумів, що має підтримати Аріанель, навіть якщо її вибір приведе її на територію ворога.

"Цьому не бувати", - нарешті сказав Еленвен, похитавши головою. Його голос був сповнений рішучості і тривоги. "Наш король буде проти."

Він суворо подивився на Аріанель, його погляд був сповнений докорів і занепокоєння. "Ти забула, навіщо прийшла сюди? Твій дід чекає на тебе, Аріанель! Ти обіцяла врятувати його, і це твій обов'язок."

Аріанель, все ще перебуваючи в обіймах Лотаріна, відчула, як її серце стислося від слів Еленвена. Вона знала, що її обов'язок перед дідусем — це святе, але розуміла, що її почуття до Лотарину були не менш важливими. Її думки металися між любов'ю та обов'язком, між пророцтвом та реальністю.

"Я не забула", - прошепотіла вона, відступивши на крок від Лотаріна. "Але і я не можу ігнорувати те, що дізналася тут. Моя доля пов'язана не тільки з королівством світлих ельфів, але і з цим давнім пророцтвом, яке вимагає, щоб я відновила рівновагу між нашими народами."

Лотарін дивився на неї з розумінням, не втручаючись у її внутрішню боротьбу. Він знав, що це був її вибір, і що вона мала прийняти його сама.

"Ти маєш рацію, Аріанель," - нарешті промовив він, його голос був м'яким, але впевненим. "Але твоє серце знає, куди тебе веде шлях. І хоча твій обов'язок перед дідом великий, ти повинна виконати те, що призначено долею. Разом ми зможемо врятувати твого діда і принести мир нашим народам."

Еленвен, стиснувши зуби від занепокоєння, нічого не відповів. Він знав, що вони стояли на порозі чогось великого та небезпечного, і від його слів багато залежало. Однак страх перед невідомим і почуття обов'язку перед королем змушували його боротися із внутрішніми сумнівами.

"Якщо ти так вирішиш, Аріанель," - нарешті сказав він, ледве стримуючи хвилювання, "тоді нехай так і буде. Але знай, що я залишуся з тобою до кінця, щоб захистити тебе, навіть якщо це означає йти проти волі нашого короля. "

"Що сталося з твоїм дідом?" — спитав Лотарін, його голос звучав із м'якою турботою, коли він уважно подивився на Аріанель.

"Він хворий," - відповіла вона, її голос затремтів від тривоги, і очі знову сповнилися занепокоєнням. "І врятувати його може тільки ця перлина." Вона кивнула у бік вівтаря, де лежала священна перлина, що сяє м'яким світлом.

Лотарін глянув на перлину, його очі трохи звузилися, начебто він намагався осмислити її значення. "Отже, ця перлина пов'язана з твоєю сім'єю і твоїм народом сильніше, ніж я думав," - сказав він тихо, роблячи крок ближче до вівтаря, щоб краще розглянути дорогоцінний артефакт.

"Так," - прошепотіла Аріанель, її серце стислося від страху за дідуся. "У пророцтві говориться, що вона має магію, здатну зцілювати. Якщо я не поверну її в королівство, мій дід ... він може не витримати."

Лотарін обернувся до неї, його погляд був сповнений рішучості та підтримки. "Тоді ми повинні взяти її," - твердо промовив він. "Я допоможу тобі повернути її додому. Але знай, що ця подорож не буде легкою. Нас можуть чекати випробування, які перевірять нашу рішучість і силу."

Аріанель кивнула, відчуваючи, як її воля зміцнюється завдяки присутності Лотаріна. Вона знала, що попереду ще багато небезпек, але з ним поруч їй не страшні випробування.