Аріанель - Arachne
- Мамо, я не підведу тебе, - прошепотіла Аріанель, змиряючись з тим, що її шлях тільки починається, і що вона готова прийняти своє призначення.
З цими думками вона вийшла з печери, готова розповісти Еленвену про своє відкриття і вирушити в подорож, яка змінить її життя та життя тих, кого вона любить.
***
Коли Аріанель і Еленвен заглибилися в печеру, їхні кроки почали лунко лунати по кам'яних стінах, і повітря довкола здавалося просоченим давньою магією. Шлях привів їх до просторої зали, видовбаної в самому серці гори. Світло смолоскипів відбилося від міріад кристалів, інкрустованих у стіни, надаючи приміщенню містичне сяйво.
У центрі зали височив вівтар, створений із чорного обсидіана, його поверхня була гладкою і блискучою, як скло. На вівтарі, оточена стародавніми рунами та магічними знаками, лежала перлина. Вона переливалася м'яким, майже неземним світлом, і в її глибині здавалося, що обертаються зірки, немов усередині її прихований цілий всесвіт.
Але не тільки давня магія і сама по собі велич перлини захопили увагу Аріанель та Еленвена. Прямо перед вівтарем, згорнувшись клубком, лежав гігантський чорний дракон. Його луска, немов викована з темного металу, поглинала світло, роблячи його силует ледве помітним у напівтемряві. Очі дракона були заплющені, але його дихання було глибоким і мірним, показуючи, що він не спить, а лише чекає.
Аріанель відчула, як її серце забилося швидше. Вона знала, що дракон – це не просто вартовий перлини. У ньому ховалася давня сила, пов'язана з магією чорних ельфів, можливо він був їх останнім захисником, зберігачем древніх таємниць.
Еленвен, відчуваючи силу суті перед ними, обережно зробив крок уперед, його рука потяглася до меча, але Аріанель зупинила його:
- Не варто, - прошепотіла вона, - він охороняє перлину, але я відчуваю, що він не ворог.
Її голос був тихий, але в ньому звучала впевненість, заснована на її нещодавно набутих знаннях. Вона зробила крок уперед, піднявши руки на знак того, що не збирається завдавати шкоди. В цей момент очі дракона розкрилися, і яскраві райдужні зіниці зустрілися з очима Аріанель. Ті райдужні очі, які вона бачила у своєму дитинстві.
Дракон видав глибокий рик, який луною відбився по всій залі, але не атакував. Натомість він повільно піднявся на лапи, його погляд залишався прикутим до Аріанеля. В його очах вона побачила не ворожість, а щось інше – випробування, виклик, можливо, очікування.
Аріанель зрозуміла, що цей момент був вирішальним. Якщо вона зуміє пройти це випробування, дракон визнає її право на перлину і ту місію, яку має виконати.
