Аріанель - Arachne

Аріанель обережно йшла вперед, відчуваючи, як напруга зростає з кожним її кроком. Дракон залишався нерухомим, його величезні райдужні очі стежили за кожним її рухом, але не виражали агресії. У його погляді читалося щось інше — глибока мудрість і давня смуток, наче він бачив багато чого і знав ще більше.

Вона підійшла впритул до його масивної морди, відчуваючи тепло його дихання і бачачи, як світло від перлини відбивається в його очах, створюючи ілюзію, ніби всередині цих очей теж прихований всесвіт. Аріанель зупинилася, заглядаючи в цю загадкову глибину, її серце билося в такт з тишею, що їх оточувала.

— Чому в тебе очі? — тихо спитала вона, не відводячи очей.

Питання, можливо, було наївним, але воно виходило з її серця. У її дитячої пам'яті цей образ був із чимось значимим, і тепер, коли вона стояла перед цим стародавнім істотою, їй хотілося дізнатися правду.

Дракон не відповів одразу. Він продовжував дивитися на неї, ніби зважував її душу, шукав істину в її словах. Потім його могутній голос, ніби луною промчав по всій печері, пролунав у її свідомості:

— Ці очі — віддзеркалення стародавнього союзу, — сказав він, і кожен звук його голосу проникав у глибини її розуму. — Союзу між світлом і темрявою, між ельфами та тими, кого вони називають своїми ворогами. Я був створений не з плоті та крові, а із самої магії, яка об'єднує наші народи. Мої очі — це знак того, що в мені живе пам'ять тих, хто намагався поєднати наші світи.

Аріанель затамувала подих. Вона відчула, як хвиля тепла прокотилася її тілом, приносячи з собою почуття впізнавання. Все, що вона бачила у снах, все, що вона знала про чорних ельфів, нарешті стало складатися в єдину картину.

— Я... — почала вона, але її голос здригнувся, — я тут, щоби відновити цей союз. І я відчуваю, що ти частина цього шляху.

Дракон повільно кивнув головою, визнаючи її слова.

- Так і є, - відповів він. — Ти спадкоємиця того, що було втрачено. У твоїх венах тече кров, що сполучає два світи. Перлина - це ключ до розгадки, але істина, яку ти шукаєш, не лежить на поверхні. Ти маєш пройти через гори та зустрітися з тими, кого боїшся, щоб дізнатися, хто ти насправді.

Аріанель відчувала, як її сумніви та страхи поступово йдуть, поступаючись місцем нової впевненості. Вона знала, що її чекає нелегкий шлях, але тепер вона була готова зустрітися з долею, як наказувало пророцтво.

Аріанель стояла перед драконом, її рука обережно тяглася до морди. У її яскраво-блакитних очах відбивалися відблиски перлини, наповнюючи їх світлом і невимовною тугою. Вона відчула, як сльози мимоволі набігають на очі, і губи затремтіли, перш ніж вона змогла вимовити слова, які давно лежали в неї на серці.

— Якби я могла... — її голос зірвався, і вона замовкла, відчуваючи, як її душу захлиснули емоції. — Якби хоч на мить я могла побачити його...

Дракон, величний та стародавній, не рухався, уважно слухаючи її слова. Його райдужні очі світилися розумінням та співчуттям. Цей момент був важливим для неї, і він відчував це. У тиші печери його голос пролунав м'яко та мудро:

- Кого ти хочеш бачити, Аріанель?

Аріанель стиснула губи, наче боролася із собою, але її серце не витримало. Вона заплющила очі, і сльози потекли по її щоках. Вона відчувала, як у її грудях все більше спалахує туга за тим далеким днем у лісі, коли вона вперше побачила його — чорного ельфа з райдужними очима, який врятував її, коли вона була ще маленькою.

— Того, хто мене врятував, — прошепотіла вона нарешті. — Чорного ельфа, чиї очі, як і твої, сповнені всіма кольорами веселки. Я так давно його не бачила, але ніколи не змогла його забути. Щоразу, коли я заплющую очі, я бачу той день, чую його голос... Я хочу знову побачити його, поговорити з ним... зрозуміти, що пов'язує нас.

Дракон пильно дивився на Аріанель, ніби проникав у глибину її душі. У цей момент печера, здавалося, наповнилася м'яким світлом, що походить від перлини, і час сповільнився.

Потім дракон нахилив свою могутню голову ближче до неї і прошепотів, хоча його голос все ще гримів, як луна давніх гір:

— Відкрий своє серце і довірся долі, Аріанель. Всі відповіді, які ти шукаєш, вже поряд із тобою.

Наступної миті світло в печері почало змінюватися, і дракон раптово почав трансформуватися. Його масивне тіло почало зменшуватися, крила зникли, і перед Аріанель стояв той самий чорний ельф з райдужними очима. Його погляд був сповнений мудрості та сили, яку він знайшов за роки. Він уже не був тим юним хлопчиком, який врятував її багато років тому, але в його очах все ще жив той же вогник, який колись зігрів її серце.

- Я тут, Аріанель, - промовив він тихо, його голос був таким же м'яким і теплим, як вона його пам'ятала. — Я ніколи не покидав тебе.

Аріанель, тремтячи від емоцій, що наринули, обняла чорного ельфа, не стримуючи сліз. Вона сказала, майже пошепки: "Я так чекала тебе, що ти повернешся, так чекала ..."

Чорний ельф, ніжно погладжуючи її по спині, тихо відповів: "Я не міг здатися, але я завжди незримо був поряд з тобою.

Еленвен, стоячи неподалік, приголомшено дивився на них, не в силах зрозуміти, що відбувається. "Аріанель, хто це? І чому ти його обіймаєш?" — спитав він, відчуваючи, як його серце сповнюється тривогою.

Аріанель, відпустивши чорного ельфа, повернулася до Еленвена і з глибоким зітханням почала розповідати історію, яка почалася багато років тому. Вона розповіла йому про те, як у дитинстві заблукала в лісі і потрапила в капкан, встановлений людьми. Вона розповіла, як її врятував маленький хлопчик з райдужними очима, і як з того дня її серце назавжди залишилося з ним.

Еленвен, слухаючи розповідь Аріанель, намагався осмислити почуте. У його голові миготіли тисячі думок, але одну він усвідомлював ясно: перед ним стоїть важливий момент, який може змінити долю не лише Аріанель, а й усього народу ельфійського.

Еленвен, відчуваючи зростаючу тривогу, зробив крок ближче і, дивлячись прямо в очі чорному ельфу, сказав: "Хочеш сказати, що ти і є її доля?"