Аріанель - Arachne

— Ти маєш відпочити, — тихо сказав він, стелячи постіль із м'якої трави і покриваючи її своїм плащем, щоб їй було тепло. Лісова земля була прохолодною, і Лотарін не хотів, щоб Аріанель замерзла вночі.

Вона з вдячністю посміхнулася, але, незважаючи на втому, в її очах все ще читалося занепокоєння. Лотарин, бачачи це, підняв руки і почав тихо шепотіти стародавні заклинання. Навколо Аріанель почав повільно підніматися м'який, майже невидимий бар'єр, що переливається слабким світлом.

- Це магічний щит, - пояснив Лотарін, помітивши її здивований погляд. - Ніхто не зможе проникнути всередину, поки ти спиш. Ти можеш спокійно відпочивати.

Аріанель кивнула, її повіки вже ставали важкими. Лотарин сів поруч, торкаючись її руки, і прошепотів:

— Спи, люба. У нас ще довга дорога попереду, і тобі потрібні сили. Я буду тут, поряд.

Вона заплющила очі, відчувши себе в безпеці під захистом Лотаріна. Його магія, мов м'яка ковдра, огортала її, заспокоюючи серце і розганяючи всі тривоги. Лотарин же залишився на варті, не зводячи очей з меж табору, готовий захистити її від будь-якої загрози, поки вона спала.

Коли ніч повністю обняла ліс своїми темними крилами, і лише м'яке свічення магічного бар'єру осявало обличчя сплячої Аріанель, Еленвен стояв біля вогнища, занурений у свої думки. У його голові вихором лунали запитання. Він спостерігав за Лотарином, який, здавалося, безмовно охороняв спокій принцеси, і не міг зрозуміти, чому він так спокійно ставиться до всього, що сталося.

Лотарін, відчувши на собі погляд, м'яко посміхнувся. Він тихо підійшов до Еленвен і, не піднімаючи голосу, промовив:

— Запитуй. Я бачу, що маєш багато запитань.

Еленвен здивовано цокнув язиком, його брови піднялися.

— Ти помітив... — почав він, але слова застрягли в горлі.

Лотарин сів навпроти нього, схрестивши ноги, і пильно глянув йому в очі.

- Так, я помітив, - спокійно сказав він. — Твої думки сповнені сумнівів та питань. Я це розумію. Запитуй про все, що тебе турбує. Я обіцяю відповісти чесно.

Еленвен насупився, намагаючись зібрати думки в єдине ціле.

— Добре, — нарешті сказав він. — Ти знаєш, що мене мучить. По-перше, як ти міг просто віддати перлину? Адже це священний артефакт вашого народу. По-друге... — Він зробив паузу, ніби сумніваючись, чи варто продовжувати. — Ти справді думаєш, що доля Аріанель бути з тобою? Як це пов'язано із пророцтвом? І чому король чорних ельфів такий важливий у цій історії?

Лотарін зітхнув, його погляд на мить попрямував у бік сплячої Аріанель.

— Віддати перлину це не було легким рішенням. Але її доля пов'язана не лише з нашою історією, а й із майбутнім. Вона є ключем до примирення наших народів, — почав він. — Щодо її долі... Я не знаю, що пророкували старійшини і пророки. Але я знаю одне: мої почуття до неї справжні. Ми пов'язані з нею не лише через пророцтво, а й через нашу кров. Моя мати була пов'язана з її матір'ю. І тепер наша черга завершити розпочате ними.

Еленвен замислився над його словами, відчуваючи, що перед ним відкривається зовсім нова картина того, що відбувається.

- А король чорних ельфів? — наполегливо спитав він. — Чому він відіграє таку роль?

Лотарін глянув на нього серйозно, наче зважуючи кожне слово.

— Тому що він також шукає способу врятувати наш народ. Але його методи... можуть призвести до війни. Якщо ми не знайдемо шляху до світу через Аріанель, то на нас чекає біда. Я не можу цього допустити. Ось чому я тут, ось чому захищаю її. Ми разом знайдемо спосіб уникнути цієї війни.

Еленвен похитав головою, все ще не до кінця вірячи в почуте, але щось у словах Лотаріна змусило його замислитися. Можливо, їхні шляхи перетнулися не випадково, і перед ними стояло завдання важливіше, ніж вони могли собі уявити.