Аріанель - Arachne

У цій тиші ночі здавалося, що небо не просто дивиться на світ, а проникає в душі тих, хто насмілюється підняти погляд до його нескінченної глибини. Зоряне сяйво ніжно огортало долину, надаючи їй чарівного, майже нереального вигляду, ніби це місце знаходилося поза часом, де реальність і мрії зливаються в одне ціле.

— Чи можу я ще дещо запитати? — Еленвен вагався.

Лотарін усміхнувся і кивнув:

— Звісно, питай.

— Мені цікаво... Як ти бачиш її сни?

Лотарин трохи посміхнувся і відповів:

- Це магія дракона. Коли я отримав дух дракона і був замкнений у печері на 200 років для вдосконалення та набуття сили, я навчився розділяти свій дух. Це дозволило мені проникати у сни Аріанель. Також я міг незримо бачити все, що з нею відбувалося. Мій дух завжди оберігав її, і вдень, і вночі.

Еленвен слухав Лотаріна з неприхованим інтересом, але все ж таки його обличчя висловлювало деякий сумнів.

— Дух дракона... поділ... — повторив він задумливо. — Це... звучить як щось неймовірне. Ти був замкнений у печері на 200 років? Як це ти витримав?

Лотарин кивнув, його погляд став трохи задумливішим, ніби він подумки повертався в ті дні.

— Це було непросто, — визнав він, його голос пом'якшав. — Але з кожним роком я ставав сильнішим і мудрішим. Усередині печери не було часу, як у нашому світі. Я жив у лихолітті, зосередившись на своїй меті. А коли я нарешті опанував магію дракона, я зміг зв'язатися з духом Аріанель. Я відчував її, бачив її, і не має значення, де вона була. Моя сила дозволила мені стати її незримим захисником.

Еленвен вражено мовчав, а потім все ж поставив останнє запитання:

— І ти ніколи не втручався в її життя, навіть коли ти міг?

Лотарін глянув на сплячу Аріанель і сумно посміхнувся.

— Я завжди знав, що настане день, коли ми зустрінемося знову. Але до того часу вона мала жити своїм життям, робити свої вибори. Я лише оберігав її в тіні і готовий прийти на допомогу, коли це буде дійсно необхідно.

Еленвен зітхнув, розуміючи весь тягар і глибину цього шляху.

— Тепер я бачу, чому ти такий цінний для неї... і для нас усіх, — нарешті сказав він. — Ти справді її захисник.

Лотарін кивнув:

— І так завжди буде. Що ще хочеш запитати?

Еленвен похитав головою:

— Поки все, що я дізнався, приводить мене в замішання. Мені потрібен час, щоб упорядкувати думки.

— Тоді відпочинь, — відповів Лотарін, — я залишусь на варті.

Еленвен кивнув і ліг біля вогнища, поступово занурюючись у сон. Лотарін залишився сидіти в нічній тиші, його думки неспокійно кружляли навколо Аріанель. Між ними було кохання, але їхні стосунки ускладнюються давньою ворожнечею між їхніми народами. Ця ворожнеча тягнеться століттями, і він розумів, що їхній зв'язок може спричинити нову хвилю ненависті.

"Як вчинити?" — думав Лотарін. Він відчував відповідальність не тільки за Аріанель, а й за те, щоб їхнє кохання не призвело до нової війни. "Як помирити народи? Чи це можливо взагалі?" — розмірковував він, дивлячись на мерехтливі зірки. Йому потрібно було знайти спосіб, який дозволив би зберегти мир і захистити Аріанель від небезпек, пов'язаних із їх союзом.

Час минав, і Лотарін розумів, що відповіді на ці питання прийдуть не відразу, але він був готовий боротися за їхнє майбутнє, незважаючи на всі перепони.